Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши заяву адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про допуск до провадження Верховним Судом України справи щодо ОСОБА_7 про перегляд судових рішень,

вироком Староміського районного суду м. Вінниці від 13 квітня 2010 року ОСОБА_7 було визнано винним у скоєнні злочину,передбаченого ч.4 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2010 року вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 13 квітня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного суду від 14 грудня 2010 року вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 13 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2010 року щодо ОСОБА_7 змінено. Пом’якшено ОСОБА_7 міру покарання за ч.4 ст. 190 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

В заяві до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_6 порушено питання про допуск до перегляду Верховним Судом України вказаних судових рішень та їх скасування із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

При цьому, за змістом заяви, захисник порушує питання про скасування судових рішень, постановлених по даній кримінальній справі у зв’язку з тим, що, на його думку, під час досудового та судового слідства допущено суттєву неповноту та однобічність, порушені норми КПК України (1001-05) , не встановлено мотивів поведінки засудженого, що призвело до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, визначення форми вини, мотиву, які не відповідають фактичним обставинам справи. В результаті неправильної оцінки доказів судові інстанції прийняли помилкове рішення про винність особи у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України. На думку захисника, у разі усунення вказаних порушень, суд мав дійти висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст. 192 КК України. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судового рішення, постановленого щодо ОСОБА_7, захисник послався на додану ним ухвалу Верховного Суду України від 27.05.2010 року, які, на думку заявника, свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм законодавства при розгляді кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши заяву та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення заяви немає.

Як вбачається зі змісту ухвали Верховного Суду України від 14 грудня 2010 року, питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 в частині того, що злочин останній не вчиняв, а його стосунки з потерпілими носять цивільно-правовий характер та ряд інших, на думку захисника та засудженого, порушень кримінально-процесуального закону, було предметом перевірки касаційним судом і не знайшло свого підтвердження, у зв’язку з чим захиснику та засудженому було відмовлено у задоволенні касаційних скарг.

Відповідно до вимог глави 32 -1 КПК України (1001-05) , Верховний Суд України наділений повноваженнями перегляду справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї норми винятково матеріального права щодо подібних суспільно небезпечних діянь,

Згідно з вимогами ст. 400-12 КПК України, перевірка правильності встановлення судом суспільно небезпечних діянь, скоєних засудженою особою, не є підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України у порядку, передбаченому гл.32-1 КПК України (1001-05) .

Окрім того, в цьому порядку Верховним Судом України не можуть бути переглянуті рішення місцевих і апеляційних судів, а також судові рішення суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування однієї і тієї норми процесуального права.

Разом з тим, у своїй заяві захисник фактично оскаржує правильність та обґрунтованість засудження ОСОБА_7, посилається на необґрунтованість не тільки рішення касаційного суду від 14 грудня 2010 року, а також і місцевого та апеляційного судів через суттєву неповноту та однобічність, чисельні порушення норм КПК України (1001-05) , невідповідність висновків суду викладеним у вироку фактичним обставинам справи.

Заява не містить жодної вказівки на порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права, а долучена захисником ухвала Верховного Суду України від 27.05.2010 року також не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

Крім того, зі змісту ухвал від 14 грудня 2010 року та 27 травня 2010 року колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вбачається, що в них немає даних про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно-небезпечних діянь, оскільки у рішенні від 27 травня 2010 року у касаційному порядку перевірялось дотримання місцевим і апеляційним судами процедури розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, наявність приводів і підстав для її порушення, а не застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ підстав для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_7 Верховним судом України, в порядку, передбаченому гл. 32-1 КПК України (1001-05) , не убачає. Тому заяву адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про допуск справи до провадження Верховного Суду України слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 400-18 КПК України, колегія суддів

відмовити адвокату ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 у допуску справи щодо ОСОБА_7 до провадження Верховним Судом України для перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 грудня 2010 року.