21-1969а15 Про визнання відповіді невірною і бездіяльності по наданню вірної відповіді - протиправною - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Верховної Ради України про визнання відповіді невірною і бездіяльності по наданню вірної відповіді - протиправною,

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати відповідь Верховної Ради України на його інформаційний запит недостовірною, а бездіяльність щодо надання вірної відповіді - протиправною.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він не погоджується з наданою на його запит відповіддю, оскільки вважає, що вона не відповідає чинному законодавству, а отже є недостовірною.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 травня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року і задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установив Вищий адміністративний суд України, ОСОБА_1 1 квітня 2015 року звернувся до Верховної Ради України з інформаційним запитом щодо чинності редакції законів України, до яких внесено зміни розділом XII "Прикінцеві положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ), після набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) .

Комітет Верхової Ради України з питань правової політики та правосуддя листом від 1 квітня 2015 року № 04-29/19-26 надав відповідь на це звернення позивача, в якому зазначив, що викладення в новій редакції Закону № 2453-VI (2453-17) не призведе до відновлення редакції законів України, до яких внесено зміни розділом XII "Прикінцеві положення" цього Закону (2453-17) .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Статтею 89 Основного Закону України визначено, що Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Так, відповідно до статті 1 Закону України від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР "Про комітети Верховної Ради України" (далі - Закон № 116/95-ВР (116/95-ВР) ) комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Частиною третьою статті 21 зазначеного Закону (116/95-ВР) встановлено, що комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз'яснення щодо застосування положень законів України. Такі роз'яснення не мають статусу офіційного тлумачення.

Статтею 171-1 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності постанов Верховної Ради України, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов обґрунтованого висновку, що Верховна Рада України при розгляді інформаційного запиту позивача діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим заява ОСОБИ_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБИ_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.