Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів Чуйко О.Г., Крижановського В.Я.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 23 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 жовтня 2010 року.

Вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30 липня 2010 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого: 12.11.2009 року вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя за ч. 1 ст. 164 КК України на 1 рік обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

засуджено за ч. 2 ст. 164 КК України на 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12.11.2009 року та визначено остаточне покарання 2 роки 6 місяців обмеження волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 19 жовтня 2010 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він, будучи зобов’язаним постановою Балаклавського районного суду м. Севастополя від 27.04.1999 року виплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3, в період часу з 1 вересня 2009 року по 1 березня 2010 року систематично, умисно, злісно ухилявся від сплати в повному об’ємі вказаних грошових коштів, в результаті чого станом на 1 березня 2010 року виникла заборгованість у розмірі 2968,5 грн.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну вироку районного та ухвали апеляційного судів у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості. Вважає, що судом не враховано в достатній мірі те, що заборгованість по сплаті аліментів склалась внаслідок збігу тяжких обставин, він не працював та утримував двох дітей від нового шлюбу. Також вказує, що на даний момент він працює та повністю погасив заборгованість по сплаті аліментів шляхом отримання кредиту під заставу квартири. Вказує, що дані обставини він не міг підтвердити в апеляційному суді, оскільки не був повідомлений про розгляд справи. Просить змінити судові рішення та призначити йому покарання у виді виправних робіт.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги засудженого, вважаючи її необґрунтованою, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга засудженого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1, а також правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи засудженого про те, що він не був повідомлений належним чином про розгляд його апеляційної скарги є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінальної справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідне й достатнє для виправлення винної особи та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1 за вчинення злочину невеликої тяжкості, в період перебігу іспитового строку визначеного за попереднім вироком, з урахуванням даних про його особу, прийшов до правильного висновку про те, що таке покарання необхідне й достатнє для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, оскільки таке покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів,

вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 жовтня 2010 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.