Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Романець Л.А.,

суддів Марчук Н.О., Пузиревського Є.Б.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянула в судовому засіданні 4 жовтня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області від 12 квітня 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 6 грудня 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі з поміщенням до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 квітня 2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено: пом’якшено призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років обмеження волі з відбуттям покарання у кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов’язковим залученням його до праці.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 24 липня 2009 року приблизно о 15:30, знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, у стані алкогольного сп’яніння вчинив замах на повторне відкрите викрадення чужого майна, що належало ОСОБА_2, однак не довів свого умислу до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками міліції.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, просив справу направити на новий апеляційний розгляд. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що апеляційний суд безпідставно застосував при призначенні покарання засудженому ст. 69 КК України, а також тим, що апеляційний суд необґрунтовано послався на визнання вини, щире каяття, наявність на утриманні засудженого неповнолітніх дітей як на обставини, що пом’якшують покарання, і не врахував тяжкості злочину та попередніх судимостей засудженого.

На касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 подав заперечення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України в касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора, наведених у касаційній скарзі, про необґрунтованість зміни судом апеляційної інстанції вироку в частині призначення засудженому міри покарання із застосуванням ст. 69 КК України, то вони є непереконливими.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують тяжкість вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті.

З мотивувальної частини ухвали апеляційного суду вбачається, що, змінюючи вирок щодо ОСОБА_1, цей суд врахував як обставини, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, те, що засуджений у цілому позитивно характеризувався, мав на утриманні неповнолітніх дітей, працював, визнав вину, щиро покаявся, вчинив незакінчений злочин, не заподіяв реальної шкоди, потерпіла не мала претензій до засудженого.

Беручи до уваги сукупність обставин, які суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також конкретні обставини справи, рішення апеляційного суду про пом’якшення ОСОБА_1 покарання є мотивованим, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст.ст. 65, 69 КК України.

З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_1, про що йшлося в касаційній скарзі прокурора, немає.

Разом із тим, в порядку ст. 395 КПК України колегія суддів звертає увагу на те, що, виходячи з вимог ст. 324 КПК України та ч. 3 ст. 56 КВК України, при постановленні вироків та винесенні ухвал суди не повинні вирішувати питання, у кримінально-виконавчій установі якого типу чи виду належить відбувати покарання засудженому до обмеження волі, оскільки вирішення цих питань відноситься до компетенції Державної пенітенціарної служби України.

У цій справі апеляційний суд не дотримався зазначених положень закону і, вказавши в ухвалі, що призначене покарання ОСОБА_1 має відбувати у кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов’язковим залученням його до праці, прийняв рішення, яке не входить до повноважень суду.

У зв’язку з цим рішення про тип виправної установи підлягає виключенню з ухвали апеляційного суду.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області від 12 квітня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити: з резолютивної частини ухвали виключити рішення про відбування ОСОБА_1 призначеного покарання у кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов’язковим залученням його до праці.

У решті ухвалу щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.