Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор’євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Сенюк В.О.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 жовтня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина

України, такого, що не має судимості відповідно

до ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 5 ст. 185 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2010 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у таємному викраденні майна в особливо великих розмірах, вчиненого за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які засуджені за цей злочин вироком від 30 липня 2008 року, поєднаного з проникненням у житло за наступних обставин.

У середині квітня 2006 року ОСОБА_3 дізнавшись, що в квартирі

АДРЕСА_1, де проживає родина ОСОБА_2 зберігається велика сума грошей, повідомив про це

ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які в свою чергу запропонували вчинити крадіжку з цієї квартири. Для реалізації задуманого, згідно з розробленим планом, ОСОБА_1 з середини квітня до середини травня 2006 року вів спостереження за розпорядком дня мешканців квартири та встановив, що вони будуть відсутні в помешканні в першій половині дня 17 травня 2006 року.

Прибувши близько 9 години 17 травня 2006 року до будинку за вказаною адресою ОСОБА_4 залишився на вулиці спостерігати за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проникли до квартири АДРЕСА_1, звідки таємно викрали належні ОСОБА_2 грошові кошти, золоті вироби та інше майно на загальну суму 312 613 грн 43 коп.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, ставить питання про скасування судових рішень із закриттям справи або направленням справи на нове розслідування. Здобуті по справі докази, зокрема, показання

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вважає неправдивими, тому заперечує свою причетність до вчинення злочину. Стверджує, що працівники міліції шляхом фізичного та психологічного тиску змушували його давати показання, під час перебування у відділенні міліції він випав з вікна п’ятого поверху.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 в таємному викраденні майна ОСОБА_2 за наведених у вироку обставин підтверджуються зібраними й дослідженими у судовому засіданні доказами.

Зокрема, показаннями допитаних в якості свідків засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які в судовому засіданні пояснили про обставини вчинення ними злочину з участю ОСОБА_1 Вказували про те, що саме за інформацією ОСОБА_3 вони вирішили викрасти майно з квартири ОСОБА_2 та в процесі підготовки ОСОБА_1 протягом місяця спостерігав за цим помешканням. Також вони в деталях розповіли як саме проникали до квартири, де знаходились гроші та золоті вироби та як вони розпорядились викраденим майном. Підстав уважати, що в цих показаннях ОСОБА_4 та ОСОБА_3 обмовили ОСОБА_1 у вчиненні злочину, немає.

Аналогічні за змістом показання надані ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 в якості підсудних, що підтверджується копіями вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2008 року та вироком Апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2008 року, які набрали законної сили.

Оцінивши ці та інші наведені докази в сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_5 в таємному викраденні чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, в особливо великих розмірах. Тому доводи касаційної скарги засудженого про недоведеність його участі у вчиненні злочину є неспроможними.

За встановлених судом фактичних обставин справи кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 185 КК України є вірною.

Твердження засудженого про те, що він не вчиняв крадіжки, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який, посилаючись на аналіз зібраних у справі доказів, аргументовано визнав їх безпідставними.

Не знайшли свого підтвердження також доводи ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів слідства. Проведено перевіркою за фактом падіння ОСОБА_1 з п’ятого поверху Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області не встановлено ознак злочину в діях працівників міліції та постановою від 28 квітня 2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи. При цьому слідчий прокуратури послався на пояснення самого ОСОБА_1, який не зміг достовірно повідомити про події у відділені міліції, а також пояснення оперуповноважених

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що під час давання пояснень про вчинення крадіжки ОСОБА_1 вибіг з кабінету та крізь вікно коридору стрибнув на землю. Згідно з поясненнями судово-медичного експерта у

ОСОБА_8 не виявлено тілесних ушкоджень, не пов’язаних з падінням з висоти. Дана постанова є чинною. Переконливих доводів на спростування висновків слідчого в касаційній скарзі не наведено. Даних про те, що події, пов’язані з падінням ОСОБА_1 вплинули на його показання, в справі та касаційній скарзі не міститься.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень не встановлено.

Призначаючи покарання, суд відповідно до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують покарання. При визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину суд фактично виходив не лише з його класифікації за ст. 12 КК України, відповідно до якої він є особливо тяжким, а й з обставин справи – ролі ОСОБА_1 у скоєнні крадіжки, наслідків, що настали. Досліджуючи дані про особу ОСОБА_1 суд установив, що він відповідно до закону є таким, що не має судимості. Поряд із цим, зваживши на стан здоров’я засудженого, який є інвалідом другої групи, суд призначив покарання у межах мінімального строку, визначеного в санкції ч. 5 ст. 185 КК України. Таке покарання є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 – без задоволення.