Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор’євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 жовтня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області на вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 24 лютого 2011 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судимого 30 червня 2006 року

за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки

позбавлення волі, звільненого 8 липня 2008 року умовно-достроково на 1 рік 11 місяців 22 дні,

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України на чотири місяці арешту.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 26 грудня 2010 року, перебуваючи в домоволодінні ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, таємно викрав металеві деталі огорожі на загальну суму 209 грн 86 коп.

У касаційній скарзі прокурор зазначає про те, що суд не звернув уваги на вчинення ОСОБА_1 злочину в період відбування додаткового покарання за попереднім вироком, внаслідок чого не призначив покарання за правилами ст. 71 КК України. Посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, що потягло призначення засудженому м’якого покарання, ставить питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка не підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_1 у злочині, передбаченому ч. 1 ст. 185 КК України, кримінально-правову оцінку цього діяння ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі прокурор у своїй касаційній скарзі.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості злочину, його наслідки, дані про особу та обставини, що впливають на покарання. Зокрема, суд врахував, що діяння, яке скоїв ОСОБА_1 належить до злочинів середньої тяжкості, але поряд із цим зважив на щире каяття винного, добровільне відшкодування завданої шкоди, позитивну характеристику за місцем проживання. Також фактично взяв до уваги розмір викраденого майна. Поряд із цими даними звернув увагу на попередню судимість ОСОБА_1

З урахуванням наведеного суд, дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності, призначив покарання у виді арешту, яке обґрунтовано визнав необхіднім та достатнім для виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових злочинів.

Доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 вчинив крадіжку в період відбування додаткового покарання, в зв’язку з чим суд мав застосувати ст. 71 КК України, є безпідставними. Як убачається з матеріалів справи (а. с. 12) та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2007 року, вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінено та виключено з нього рішення про застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Отже підстав для скасування вироку з мотивів, наведених у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від

24 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.