Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор’євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Сенюк В.О.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 жовтня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області, на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 27 грудня 2010 року, яким:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз 23 червня 2010 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на чотири роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 309 КК України на один рік позбавлення волі.

На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено два роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_1 з врахуванням вироку від 23 червня 2010 року призначено чотири роки три місяці позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 23 червня 2010 року остаточно призначено чотири роки шість місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при ГУ МВС України у Львівській області 258 гривень судових витрат.

В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у таємному викраденні чужого майна, вчиненого повторно. Так, за викладених у вироку обставин, ОСОБА_1 у жовтні, грудні 2009 року та в липні 2010 року в м. Червонограді Львівської області шляхом пошкодження навісних замків зі сходових клітин будинків таємно викрав велосипеди ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Крім цього ОСОБА_1 в серпні 2010 року незаконно придбав (знайшов) та зберігав за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс вагою 49,2 гр, який 15 жовтня 2010 року перевіз до м. Червонограда Львівської області, де його було виявлено та вилучено працівниками міліції.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, ставить питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд. Свою позицію обґрунтовує тим, що суд неправильно застосував положення ч. 2 ст. 70 КК України, оскільки ряд злочинів ОСОБА_1 вчинив до, а інші після постановлення вироку від 23 червня 2010 року. Також вказує на те, що при визначенні покарання за сукупністю злочинів за ч. 4 ст. 70 КК України та за сукупністю вироків за ст. 71 КК України, суд просто врахував попередній вирок без обрання способу складання покарань. За таких умов прокурор вважає, що вироки слід виконувати самостійно.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про часткове підтримання касаційної скарги та зміну вироку з виключенням рішення про застосування ч. 4 ст. 70 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, встановлених судом, є правильним, оскільки відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку, і у касаційній скарзі не оспорюється.

Призначаючи покарання, суд відповідно до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують покарання - щире каяття засудженого та активне сприяння розкриттю злочинів. Однак, зваживши на особу ОСОБА_1, який неодноразово судимий, суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується посередньо, суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого та попередження нових злочинів можливе лише в умовах реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Призначивши покарання за кожний злочин окремо, суд визначив покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Призначати в даному випадку покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, які не мають самостійної кваліфікації, за правилами ст. 70 КК України не потрібно. Отже доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.

Разом з тим, рішення суду про застосування ч. 4 ст. 70 КК України без визначення способу складання покарань суперечить змісту цього кримінального закону. Крім того, з урахуванням вчинення ОСОБА_1 злочинів під час іспитового строку, встановленого попереднім вироком від

23 червня 2010 року при звільненні від відбування покарання з випробуванням, остаточне покарання має бути призначено на підставі ст. 71 КК України. Тому рішення про застосування ч. 4 ст. 70 КК України підлягає виключенню з вироку як зайве.

За таких обставин посилання прокурора у скарзі про те, що суд мав постановити рішення про самостійне виконання вироків, безпідставні.

Визначене судом остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком відповідає положенням ст. 71 КК України.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від

27 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з вироку рішення суду про призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання призначеного судом першої інстанції, – два роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців.

У решті вирок залишити без зміни.