820/14716/14 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість - 01.09.2015 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ АРЕНА" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ХАРКІВ АРЕНА") звернулось з позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ "ХАРКІВ АРЕНА", посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ХАРКІВ АРЕНА" з питань дотримання вимог податкового законодавства за господарськими операціями з ТОВ "Будіс Хол" за серпень, вересень, жовтень 2013 року, за результатами якої складено акт від 24.02.2014 року № 463/20-36-22-03-07/38495651.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), а саме - завищення від'ємного значення з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19) у сумі 852 033,00 грн.; завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду (рядок 24) за жовтень 2013 року в сумі 1 621 584,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2014 року № 0000062220, яким ТОВ "ХАРКІВ АРЕНА" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень - жовтень 2013 року в розмірі 2 473 617,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення податковим органом залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки ОДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ХАРКІВ АРЕНА" (замовник) та ТОВ "Будіс Хол" (генеральний підрядник) укладено договір генерального підряду на виконання будівельних робіт від 05.06.2013 року № 05/06/13-1, відповідно до умов якого генеральний підрядник зобов'язується у строк до 30.12.2014 року виконати роботи з будівництва об'єкту, розташованого за адресою: м. Харків, просп. Маршала Жукова, 2Б та здати його в експлуатацію. Замовник зобов'язується надати генеральному підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти виконані належним чином роботи з будівництва об'єкту та оплатити їх.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3а), актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), податковими накладними, виписками з особового рахунку.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , є документами первинного обліку.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказаний контрагент на час спірних відносин був зареєстрований як платник податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.