Конвенція про міжнародний захист повнолітніх осіб - 13.01.2000 підписання

Беручи до уваги необхідність запровадити захист у міжнародному середовищі повнолітніх осіб, які у зв'язку з хворобою чи недостатністю особистих здатностей не можуть захищати свої інтереси,

Бажаючи уникнути колізій між їхніми правовими системами стосовно юрисдикції, права, що застосовується, визнання та виконання заходів захисту повнолітніх осіб,

Зважаючи на важливість міжнародного співробітництва для захисту повнолітніх осіб,

Стверджуючи, що інтереси повнолітньої особи і повага до її гідності й самостійності мають бути враховані у першу чергу,

Домовились про наступне:

Глава I

Сфера застосування Конвенції

Стаття 1

1. Ця Конвенція застосовується щодо захисту у міжнародному середовищі повнолітніх осіб, які у зв'язку з хворобою або недостатністю особистих здатностей не можуть захищати свої інтереси.

2. Її цілями є -

a) визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист повнолітньої особи або її майна;

b) визначити, яке право має бути застосовано такими органами при здійсненні ними юрисдикції;

c) визначити право, що підлягає застосуванню до представництва повнолітньої особи;

d) забезпечити визнання і виконання таких заходів захисту в усіх Договірних Державах;

e) запровадити таке співробітництво між державними органами Договірних Сторін, яке буде необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Стаття 2

1. Для цілей цієї Конвенції, повнолітня особа - це особа, яка досягла віку 18 років.

2. Конвенція також стосується вжиття заходів щодо повнолітньої особи, яка на момент застосування таких заходів не досягла 18 років.

Стаття 3

Заходи, вказані у Статті 1, можуть стосуватися зокрема:

a) визнання недієздатності та запровадження захисного режиму;

b) передача повнолітньої особи під захист судового або адміністративного органу;

c) опіка, піклування та аналогічні інститути;

d) призначення та функції будь-якої особи чи органу, які відповідають за повнолітню особу або її майно, представляючи або допомагаючи їй;

e) розміщення повнолітньої особи у закладі або іншому місці, де може бути забезпечено її захист;

f) розпорядження, зберігання або розміщення майна повнолітньої особи;

g) санкціонування спеціального втручання для захисту повнолітньої особи або її майна.

Стаття 4

1. Конвенція не застосовується до -

a) зобов'язань стосовно утримання;

b) укладання, визнання недійсним та розірвання шлюбу чи будь-яких подібних відносин, так само як і офіційного роздільного проживання;

c) режимів власності у відношенні шлюбу або інших подібних відносин;

d) довірчого управління власністю або спадщини;

e) соціального захисту;

f) державних заходів загального характеру у сфері охорони здоров'я;

g) заходів, що вживаються по відношенню до особи у зв'язку з вчиненням цією особою кримінального правопорушення;

h) рішень про права на притулок та на імміграцію;

i) заходів, спрямованих виключно на охорону громадської безпеки;

2. Пункт 1 не перешкоджає уповноваженню особи діяти як представник повнолітньої особи у справах, зазначених у ньому.

Глава II

Юрисдикція

Стаття 5

1. Судові чи адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання повнолітньої особи мають юрисдикцію вживати заходи, спрямовані на захист повнолітньої особи чи її майна.

2. У випадку зміни повнолітньою особою звичайного місця проживання внаслідок її переїзду до іншої Договірної Держави, юрисдикцію мають органи такої Держави нового місця проживання.

Стаття 6

1. На повнолітніх осіб, які є біженцями, а також тих, кого внаслідок безпорядків у своїй державі переміщено за її межі, поширюється юрисдикція, передбачена пунктом 1 статті 5, органів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходяться такі повнолітні особи внаслідок їхнього переміщення.

2. Положення попереднього пункту застосовуються також до повнолітніх осіб, місце звичайного проживання яких не можна встановити.

Стаття 7

1. За винятком повнолітніх осіб, які є біженцями, або тих, кого внаслідок безпорядків у державі свого громадянства переміщено за її межі, органи Договірної Держави, громадянином якої є повнолітня особа, мають юрисдикцію вживати заходи для захисту такої особи або її майна, якщо вони вважають, що можуть краще оцінити інтереси повнолітньої особи, попередньо порадившись з органами, які мають юрисдикцію згідно зі статтею 5 або пунктом 2 статті 6.

2. Ця юрисдикція не здійснюється, якщо органи, які мають юрисдикцію згідно зі статтею 5, пунктом 2 статті 6 або за статтею 8, повідомили органи Держави, громадянином якої є повнолітня особа, про те, що вони вжили заходів, які вимагала ситуація, або вирішили, що вжиття заходів непотрібне, або про те, що в них тривають процедури розгляду цього питання.

3. Заходи, вжиті згідно з пунктом 1, припиняються одразу ж, коли органи, що мають юрисдикцію згідно зі статтею 5, пунктом 2 статті 6 або за статтею 8, вжитимуть заходи, які вимагала ситуація, або вирішили, що такі заходи не потрібні. Такі органи відповідно інформують органи, які вжили заходи, відповідно до пункту 1.

Стаття 8

1. Органи Договірної Держави, які мають юрисдикцію згідно зі статтями 5 або 6, якщо вони вважають, що це є в інтересах повнолітньої особи, можуть за власною ініціативою або на прохання органу іншої Договірної Держави просити органи однієї з Держав, зазначених у пункті 2, вжити заходів для захисту повнолітньої особи або її майна. Запит може стосуватися всіх або деяких аспектів такого захисту.

2. Договірні Держави, звернення до органів яких передбачено у попередньому пункті, є -

a) Держава, громадянином якої є повнолітня особа;

b) Держава попереднього місця звичайного проживання повнолітньої особи;

c) Держава, на території якої знаходиться майно повнолітньої особи;

d) Держава, до органу якої звернулася письмово повнолітня особа про вжиття заходів для її захисту;

e) Держава звичайного місця проживання особи, близької для повнолітньої особи, яка готова забезпечити її захист;

f) Держава, на території якої знаходиться повнолітня особа, якщо йдеться про захист особи повнолітнього;

3. У випадку, коли орган, визначений відповідно до попередніх пунктів, не приймає своєї юрисдикції, органи тієї Договірної Держави, які мають юрисдикцію згідно зі статтями 5 або 6, здійснюють її.

Стаття 9

Органи тієї Договірної Держави, де знаходиться майно повнолітньої особи, мають юрисдикцію вживати заходів захисту стосовно такого майна настільки, наскільки такі заходи є сумісними із заходами, вжитими органами, що мають юрисдикцію згідно зі статтями 5-8.

Стаття 10

1. В усіх випадках терміновості, органи будь-якої Договірної Держави, на території якої знаходиться повнолітня особа чи її майно, мають юрисдикцію вживати будь-які заходи необхідні для захисту цієї особи.

2. Заходи, вжиті відповідно до попереднього пункту стосовно повнолітньої особи, який звичайно проживає у одній із Договірних Держав, припиняються як тільки органи, наділені юрисдикцією згідно зі статями 5-9, вжили заходів відповідно до обставин.

3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 1 стосовно повнолітньої особи, яка звичайно проживає у Державі, що не є учасницею цієї Конвенції, припиняються у будь-якій Договірній Державі як тільки заходи, яких вимагають обставини, вжиті органами іншої Держави, визнаються відповідною Договірною Державою.

4. Органи, які вжили заходів згідно з пунктом 1, повідомляють, якщо це можливо, органи Договірної Держави, звичайного місця проживання повнолітньої особи про вжиття заходів.

Стаття 11

1. Як виняток, органи Договірної Держави, на території якої знаходиться повнолітня особа, мають юрисдикцію вживати заходів тимчасового характеру для захисту особи повнолітнього, які мають територіальну дію, обмежену відповідною Державою, наскільки такі заходи узгоджуються із заходами, що вже були вжиті органами, які мають юрисдикцію відповідно до статей 5-8, попередньо проконсультувавшись з органами, наділеними юрисдикцією відповідно до статті 5.

2. Заходи, вжиті згідно з попереднім пунктом стосовно повнолітньої особи, яка звичайно проживає у Договірній Державі, припиняються як тільки органи, що мають юрисдикцію відповідно до статей 5-8, прийняли рішення щодо заходів захисту, які можуть бути необхідні за обставин, що склалися.

Стаття 12

З урахуванням пункту 3 статті 7 заходи, вжиті при застосуванні статей 5-9, залишаються чинними згідно з установленими умовами, навіть якщо зміна обставин усунула підстави, на якій базувалася юрисдикція, доки органи, які мають юрисдикцію за Конвенцією, не змінять, не замінять або не припинять такі заходи.

Глава III

Право, що застосовується

Стаття 13

1. При здійсненні своєї юрисдикції відповідно до положень Глави II, органи Договірних Держав застосовують своє національне законодавство.

2. Однак, наскільки цього вимагає захист повнолітньої особи чи її майна, вони можуть як виняток застосувати або взяти до уваги право іншої Держави, з якою обставини, що склалися, мають найбільш тісний зв'язок.

Стаття 14

Коли заходи, вжиті в одній Договірній Державі, виконуються в іншій Договірній Державі, умови такого застосування регулюються правом тієї іншої держави.

Стаття 15

1. Наявність, ступінь, зміни та припинення повноважень представника, наданих повнолітньою особою на підставі угоди чи одностороннім актом, які мають здійснюватися, коли така повнолітня особа не здатна сама захистити свої інтереси, регулюються правом Держави місця звичайного проживання повнолітнього на момент укладання такої угоди або вчинення одностороннього акту, якщо не було письмово визначено інше право з тих, що зазначені у пункті 2.

2. Держави, законодавство яких може бути визначено:

a) Держава, громадянином якої є повнолітня особа;

b) Держава попереднього звичайного місця проживання повнолітньої особи;

c) Держава, де знаходиться майно повнолітньої особи, у відношенні такого майна.

3. Спосіб здійснення таких повноважень представника регулюється правом тієї Держави, де вони здійснюються.

Стаття 16

Коли повноваження представника, зазначені у статті 15, не виконуються у той спосіб, який є достатнім для гарантування захисту повнолітньої особи або її майна, вони можуть бути припинені або змінені шляхом вжиття заходів органом, який має юрисдикцію відповідно до Конвенції. Коли такі повноваження представника припинені або змінені, тоді право, вказане у статті 15, має бути враховано у тій мірі, наскільки це можливо.

Стаття 17

1. Дійсність правочину між третьою стороною й іншою особою, уповноваженою діяти як представник повнолітньої особи відповідно до законодавства Держави, де його було вчинено, не може бути оскаржена, і третя сторона не може бути відповідальною лише на тій підставі, що інша особа згідно з правом, визначеним положеннями цієї Глави, не мала повноважень діяти як представник повнолітньої особи крім випадку, коли третя сторона знала або повинна була знати, що ця здатність має визначатися цим правом.

2. Попередній пункт застосовується тільки у випадках, коли правочин учинено між особами, які знаходяться на території однієї і тієї самої Держави.

Стаття 18

Положення цієї Глави застосовуються навіть якщо право, визначене ними, є правом Держави, яка не є учасницею цієї Конвенції.

Стаття 19

У цій Главі термін "право" означає чинне право Держави, крім колізійних норм.

Стаття 20

Ця глава не заважає застосуванню тих положень права Держави, у якій має бути захищена повнолітня особа, якщо їхнє застосування є обов'язковим, незалежно від того, який закон буде застосовано.

Стаття 21

Від застосування права, визначеного положеннями цієї Глави, може бути відмовлено лише якщо таке застосування буде явно суперечити громадському порядку.

Глава IV

Визнання і виконання

Стаття 22

1. Заходи, вжиті органами Договірної Держави, визнаються в установленому законом порядку в усіх інших Договірних Державах.

2. У визнанні однак може бути відмовлено:

a) якщо заходи, що були вжиті органом, юрисдикція якого не базувалася або не відповідала одній з умов, вказаних у положеннях Глави II;

b) якщо заходи були вжиті, крім випадків терміновості, у контексті судової або адміністративної процедури, без надання повнолітній особі можливості бути заслуханою, що порушує основні процесуальні принципи запитуваної Держави;

c) якщо таке визнання явно суперечить громадському порядку запитуваної Держави, або суперечить положенням права Держави, яке є обов'язковим, незалежно від того, яке право підлягало би застосуванню в іншому випадку;

d) якщо заходи є несумісними з заходами, вжитими пізніше у Державі, яка не є учасницею Конвенції, яка має юрисдикцію на підставі статей 5-9, коли ці пізніші заходи відповідають вимогам визнання у запитуваній Державі.

e) якщо процедура, зазначена у статті 33, не була дотримана.

Стаття 23

Без шкоди для пункту 1 статті 22, будь-яка заінтересована особа може запитувати компетентні органи Договірної Держави про вирішення питання стосовно визнання чи невизнання заходів, вжитих в іншій Договірній Державі. Процедура регулюється правом запитуваної Держави.

Стаття 24

Орган запитуваної Держави обмежений встановленими фактами, на яких орган іншої Держави, де були вжиті заходи, обґрунтував свою юрисдикцію.

Стаття 25

1. Якщо заходи, вжиті і такі, що можуть бути виконані в одній Договірній Державі, вимагають виконання в іншій Договірній Державі, вони, на прохання заінтересованої сторони, визнаються такими, що підлягають виконанню, або реєструються з метою виконання в цій іншій Державі відповідно до процедури, встановленої правом останньої Держави.

2. Кожна Договірна Держава застосовує просту й швидку процедуру стосовно заяви про дозвіл на виконання або реєстрацію.

3. У дозволі на виконання або реєстрації може бути відмовлено тільки на одній з підстав, викладених у пункті 2 статті 22.

Стаття 26

Без шкоди для вивчення фактів, яке є необхідним при застосуванні попередніх статей, перегляд по суті питання про вжиття заходів не здійснюється.

Стаття 27

Заходи, вжиті в одній Договірній Державі і дозволені для виконання або зареєстровані з метою виконання в іншій Договірній Державі, виконуються в останній Державі так, якби їх було вжито органами цієї Держави. Виконання здійснюється відповідно до права запитуваної Держави у тій мірі, в якій це передбачено таким правом.

Глава V

Співробітництво

Стаття 28

1. Договірна Держава визначає центральний орган для виконання обов'язків, покладених Конвенцією на такі органи.

2. Федеральні держави, держави, які мають більше однієї правової системи, або держави, які мають у своєму складі автономні територіальні одиниці, можуть призначати більше одного центрального органу і визначити їх територіальну компетенцію або за колом осіб. Коли Держава призначила більше одного центрального органу, вона визначає центральний орган, до якого може надсилатися будь-яке звернення для передачі відповідному центральному органу всередині тієї Держави.

Стаття 29

1. Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співпраці між компетентними органами у своїй Державі для досягнення цілей Конвенції.

2. Вони, у зв'язку із застосуванням цієї Конвенції, здійснюють відповідні кроки для надання інформації щодо законів та послуг, доступних в їхніх Державах, стосовно захисту повнолітніх осіб.

Стаття 30

Центральний орган Договірної Держави безпосередньо або через державні органи чи інші установи здійснює всі необхідні кроки для:

a) полегшення спілкування між компетентними органами всіма засобами у ситуаціях, яких стосується ця Конвенція;

b) надання, за запитом компетентного органу іншої Договірної Держави, допомоги у встановленні місцезнаходження повнолітньої особи, коли виявляється, що ця особа може знаходитись і потребувати захисту на території запитуваної Держави.

Стаття 31

Компетентні органи Договірної Держави можуть сприяти безпосередньо або через інші органи здісненню посередництва, примирення або подібних засобів для досягнення узгоджених рішень задля захисту повнолітньої особи або її майна у ситуаціях, до яких застосовується ця Конвенція.

Стаття 32

1. Коли захід захисту розглянутий, компетентні органи відповідно до Конвенції, якщо цього потребує становище повнолітньої особи, можуть запитати будь-який орган іншої Договірної Держави, який володіє інформацією, необхідною для захисту повнолітньої особи, надати таку інформацію.

2. Договірна Держава може заявити, що запити відповідно до пункту 1, мають надсилатися її органам лише через її центральний орган.

3. Компетентні органи Договірної Держави можуть запросити органи іншої Договірної Держави про допомогу у виконанні заходів захисту, вжитих відповідно до цієї Конвенції.

Стаття 33

1. Якщо орган, що має юрисдикцію згідно зі статями 5-8, розглядає розміщення повнолітньої особи у закладі або в іншому місці, де може бути надано захист, і якщо це розміщення має відбуватися в іншій Договірній Державі, то він у першу чергу проводить консультації з центральним або іншим компетентним органом останньої Держави. Для цього він надсилає звіт стосовно повнолітньої особи разом з обґрунтуванням причин запропонованого розміщення.

2. Рішення про розміщення не може бути прийнято у запитуючій Державі, якщо центральний або інший компетентний орган Держави, яку запитано, протягом розумного часу заявить про свої заперечення.

Стаття 34

У будь-якому випадку, коли повнолітній особі загрожує серйозна небезпека, компетентні органи Договірної Держави, де були вжиті заходи щодо захисту повнолітньої особи або питання щодо їх вжиття розглядається, якщо вони поінформовані про зміну місця проживання повнолітньої особи або про перебування цієї особи в іншій Державі, повідомляють органи цієї іншої Держави про існуючу небезпеку та про заходи захисту, вжиті відносно цієї особи або питання щодо вжиття яких розглядається.

Стаття 35

Орган не запитує і не передає будь-яку інформацію за цією Главою, якщо це, на його думку, може спричинити небезпеку для повнолітньої особи або її майна, або нанести серйозну шкоду свободі або життю членів сім'ї повнолітньої особи.

Стаття 36

1. Без шкоди для можливості стягнення розумної оплати за надані послуги, Центральні органи та інші державні органи Договірних Держав несуть власні витрати при застосуванні положень цієї Глави.

2. Будь-яка Договірна Держава може укласти угоду з однією або декількома Договірними Державами щодо розподілу між ними витрат.

Стаття 37

Будь-яка Договірна Держава може укласти угоду з однією або декількома Договірними Державами з метою поліпшення застосування цієї Глави у їх взаємовідносинах. Держави, які уклали таку угоду, надсилають її копію депозитарієві цієї Конвенції.

Глава VI

Загальні положення

Стаття 38

1. Органи Договірної Держави, де були вжиті заходи захисту або були підтверджені повноваження представника, можуть надати особі, якій довірено здійснювати захист повнолітньої особи або її майна, за її запитом, довідку, що підтверджує повноваження, за якими вона може діяти для виконання своїх функцій.

2. Повноваження і функції, зазначені у довідці, вважаються покладеними на цю особу починаючи з дати вказаної у довідці, якщо немає доказів про інше.

3. Кожна Договірна Держава призначає компетентні органи для видачі довідки.

Стаття 39

Особисті дані, зібрані або передані відповідно до Конвенції, використовуються тільки для цілей, для яких вони були зібрані або передані.

Стаття 40

Органи, до яких було передано інформацію, забезпечують її конфіденційність відповідно до законодавства своєї Держави.

Стаття 41

Всі документи, які були передані або доставлені відповідно до цієї Конвенції, звільняються від легалізації або аналогічної формальної процедури.

Стаття 42

Кожна Договірна Держава може призначити органи, до яких направляються запити відповідно до статей 8 і 33.

Стаття 43

1. Призначення, зазначені у статтях 28 та 42, повідомлюються Постійному Бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права не пізніше дати передачі на зберігання ратифікаційної грамоти, документу про прийняття, схвалення чи приєднання до Конвенції. Будь-які зміни стосовно цих питань також повідомляються Постійному Бюро.

2. Заява, вказана у пункті 2 статті 32, робиться депозитарієві Конвенції.

Стаття 44

Договірна Держава, в якій діють різні правові системи або комплекси правових норм щодо захисту повнолітньої особи чи її майна, не зобов'язана застосувати правила, встановлені цією Конвенцією, до колізій, які виникають виключно між такими різними системами або комплексами норм законодавства.

Стаття 45

Відносно Держави, у якій у різних її територіальних одиницях діють дві або більше правові системи або комплекси правових норм стосовно вирішення будь-якого питання, про які йдеться у цій Конвенції -

a) будь-яке посилання на звичайне місце проживання у цій Державі тлумачиться як посилання на місце її звичайного проживання у територіальній одиниці;

b) будь-яке посилання на перебування повнолітньої особи у цій Державі тлумачиться як посилання на перебування у територіальній одиниці;

c) будь-яке посилання на місцезнаходження майна повнолітньої особи у цій Державі тлумачиться як посилання на місцезнаходження майна повнолітньої особи у територіальній одиниці;

d) будь-яке посилання на Державу громадянства повнолітньої особи тлумачиться як посилання на територіальну одиницю, визначену законодавством цієї Держави або, у випадку відсутності відповідних норм, на територіальну одиницю, з якою повнолітня особа має найбільш тісний зв'язок;

e) будь-яке посилання на Державу, органи якої було обрано повнолітньою особою тлумачиться:

- як посилання на територіальну одиницю, якщо повнолітня особа обрала органи цієї територіальної одиниці;

- як посилання на територіальну одиницю, з якою повнолітня особа має найбільш тісний зв'язок, якщо повнолітня особа обрала органи цієї Держави без визначення певної територіальної одиниці Держави;

f) будь-яке посилання на право держави, з якою ситуація має найбільш тісний зв'язок, тлумачиться як посилання на територіальну одиницю, з якою ситуація має найбільш тісний зв'язок;

g) будь-яке посилання на право або процедуру чи орган Держави, у якій було вжито заходи, тлумачиться як посилання на право або процедуру, що діють у тій територіальній одиниці, або на орган територіальної одиниці, у якій вжито ці заходи;

h) будь-яке посилання на право або процедуру чи орган запитуваної Держави тлумачиться як посилання на право або процедуру що діють у тій територіальній одиниці, або на орган територіальної одиниці, де запитується визнання й виконання;

i) будь-яке посилання на Державу, у якій повинні виконуватися заходи захисту, тлумачиться як посилання на територіальну одиницю, у якій заходи повинні виконуватися;

j) будь-яке посилання на установи або органи цієї Держави, крім центральних органів, тлумачиться як посилання на органи, уповноважені діяти у відповідній територіальній одиниці.

Стаття 46

З метою визначення права, що застосовується згідно з Главою III, стосовно Держави, яка складається з двох або більше територіальних одиниць, кожна з яких має власну правову систему або комплекс правових норм, з питань, яких стосується ця Конвенція, застосовуються наступні правила:

a) якщо у Державі існують чинні правові норми, які визначають, право якої територіальної одиниці підлягає застосуванню, застосовується право цієї одиниці;

b) за відсутністю таких норм, застосовуються право відповідної територіальної одиниці, як визначено у статті 45.

Стаття 47

З метою визначення права, що застосовується згідно з Главою III, стосовно Держави, яка має дві чи більше правових систем або комплекси правових норм, що застосовуються до різних категорій осіб з питань, яких стосується ця Конвенція, застосовуються наступні правила:

a) якщо у такій Державі існують чинні правові норми, які визначають, яке право з них підлягає застосуванню, застосовується це право;

b) за відсутністю таких норм, застосовується право тієї правової системи чи комплекс правових норм, з якою повнолітня особа має найбільш тісний зв'язок.

Стаття 48

У відносинах між Договірними Державами ця Конвенція замінює підписану 17 липня 1905 року в м. Гаага Конвенцію стосовно заборони й аналогічних заходів захисту.

Стаття 49

1. Конвенція не впливає на застосування міжнародних документів, Сторонами яких є Договірні Держави і які містять положення з питань, що регулюються цією Конвенцією, якщо Держави Сторони не заявили про інше стосовно таких документів.

2. Ця Конвенція не впливає на можливість для однієї чи декількох Договірних Держав укладати угоди, що містять положення з питань, яких стосується ця Конвенція, стосовно повнолітніх осіб, які звичайно проживають у будь-якій з Держав Сторін такої угоди.

3. Угоди, укладені однією чи декількома Договірними Державами з питань, які підпадають під дію цієї Конвенції, не впливають на застосування положень цієї Конвенції у відносинах таких Держав з іншими Договірними Державами.

4. Попередній пункт також застосовується щодо уніфікуючих законів, що грунтуються на особливих зв'язках регіонального або іншого характеру між відповідними Державами.

Стаття 50

1. Конвенція застосовується до заходів, лише якщо їх вжито у Державі після набуття Конвенцією чинності для такої Держави.

2. Конвенція застосовується до визнання і виконання заходів, вжитих після набуття нею чинності між Державою, де були вжиті заходи, та запитуваною Державою.

3. Конвенція застосовується від часу набрання нею чинності у Договірній Державі до повноважень представництва, наданих раніше за умов, які відповідають зазначеним у статті 15.

Стаття 51

1. Будь-яке повідомлення, надіслане до центрального органу або іншою органу Договірної Держави, складається мовою оригіналу і супроводжується перекладом на офіційну мову або одну з офіційних мов іншої Держави або, коли це неможливо, перекладом на французьку чи англійську мову.

2. Однак, Договірна Держава може, зробивши застереження відповідно до статті 56, заперечити проти застосування французької чи англійської мови, але не обох.

Стаття 52

Генеральний секретар Гаазької конференції з міжнародного приватного права через постійні проміжки часу скликає Спеціальну комісію з метою перегляду практичного застосування цієї Конвенції.

Глава VII

Прикінцеві положення

Стаття 53

1. Конвенція відкрита для підписання Державами, які є членами Гаазької конференції з міжнародного приватного права станом на 2 жовтня 1999 року.

2. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню, і ратифікаційні грамоти, документи про прийняття чи схвалення передаються на зберігання до Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів, яке є депозитарієм цієї Конвенції.

Стаття 54

1. Будь-яка інша Держава може приєднатися до цієї Конвенції після набрання нею чинності відповідно до пункту 1 статті 57.

2. Документ про приєднання передається на зберігання депозитарієві.

3. Таке приєднання набирає чинності лише у відносинах між Державою що приєдналася, і тими Договірними Державами, які не висловили заперечень щодо її приєднання протягом шести місяців після отримання повідомлення згідно з підпунктом "b" статті 59. Таке заперечення може також бути висловлено Державами під час ратифікації, прийняття або схвалення Конвенції після приєднання. Депозитарієві повідомляють про будь-яке таке заперечення.

Стаття 55

1. Якщо Держава має дві або більше територіальні одиниці, в яких різні правові системи застосовуються з питань, яких стосується ця Конвенція, вона може під час підписання, ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання заявити про те, що Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або лише на одну чи декілька з них, а також може змінити цю заяву шляхом передачі іншої заяви у будь-який час.

2. Будь-яка така заява повідомляється депозитарієві і в ній зазначаються територіальні одиниці, до яких застосовуються положення Конвенції.

3. Якщо Держава не зробила такої заяви згідно з цією статтею, дія Конвенції поширюється на всі територіальні одиниці такої Держави.

Стаття 56

1. Будь-яка Держава може, не пізніше часу ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання, або під час внесення заяви на підставі статті 55, зробити застереження відповідно до пункту 2 статті 51. Будь-які інші застереження заборонені.

2. Будь-яка Держава у будь-який час може відкликати застереження, яке вона зробила. Інформація про таке відкликання повідомляється депозитарієві.

3. Застереження втрачає свою дію у перший день третього календарного місяця після повідомлення, вказаного у попередньому пункті.

Стаття 57

1. Конвенція набуває чинності у перший день місяця, наступного після спливу трьох місяців з моменту передачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти, документу про прийняття або схвалення відповідно до статті 53.

2. Після цього Конвенція набуває чинності:

a) для кожної Держави, яка ратифікувала, прийняла або схвалила її пізніше, у перший день місяця, наступного після спливу трьох місяців після передачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документу про прийняття, схвалення або приєднання;

b) для кожної Держави, яка приєднується, у перший день місяця, наступного після спливу трьох місяців після шести місяців, передбачених пунктом 3 статі 54;

c) для територіальної одиниці, на яку поширено дію цієї Конвенції відповідно до статті 55, у перший день місяця, наступного після спливу трьох місяців після повідомлення, зазначеного у тій статті.

Стаття 58

1. Держава - Сторона цієї Конвенції може денонсувати її шляхом письмового повідомлення депозитарієві. Денонсація може обмежуватися певними територіальними одиницями, до яких застосовується Конвенція.

2. Денонсація стає чинною у перший день місяця, наступного після спливу дванадцяти місяців після моменту отримання депозитарієм повідомлення. Коли у повідомленні про денонсацію вказується більш тривалий період денонсації, тоді денонсація стає чинною протягом такого більш тривалого періоду.

Стаття 59

Депозитарій повідомляє Держави - члени Гаазької конференції з міжнародного приватного права та Держави, які приєдналися відповідно до статті 54, про таке:

a) підписання, ратифікації, прийняття та схвалення згідно зі статтею 53;

b) приєднання і заперечення стосовно приєднання згідно зі статтею 54;

c) дату, коли Конвенція набирає чинності відповідно до статті 57;

d) заяви, вказані у пункті 2 статті 32 та статті 55;

e) угоди, зазначені у статті 37;

f) застереження, вказані в пункті 2 статті 52, та відкликання застережень відповідно до пункту 2 статті 56;

g) денонсації, вказані у статті 58.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цю Конвенцію.

Укладено в м. Гаага 13 січня 2000 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який передається на зберігання в архіві Уряду Королівства Нідерландів, і засвідчені копії якого надсилаються дипломатичними каналами кожній Державі - члену Гаазької конференції з міжнародного приватного права станом на 2 жовтня 1999 року.