Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Олексієнко М.М., Черпак Ю.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві про зобов'язання вчинити дії,

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві, в якому просив зобов'язати відповідача внести зміни до актового запису про його народження від 21.04.1965 року за № 737, зазначивши національність його батька "поляк" замість "українець", зобов'язати відповідача внести зміни до актового запису № 707 від 21.12.1963 р. про одруження його батька та матері щодо національності нареченого "українець", змінивши його на "поляк".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що 20.05.2014 р. позивач звернувся до Відділу реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві із заявою про внесення зміни до актових записів про народження ОСОБА_2 за № 737 від 21.04.1965 р., складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського (Московського) районного управління юстиції у м. Києві та про шлюб його батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за № 707 від 21.12.1963 р., складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського (Московського) районного управління юстиції у м. Києві. Просив внести зміни в ці актові записи стосовно національності свого батька - ОСОБА_4, зокрема, змінити національність з "українець" на "поляк".

До вказаної заяви позивачем додано: копію свідоцтва про народження заявника; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_5; копію довідки з Архіву; копію метричної книги; копію господарської книги; копію відповіді ВДРАЦС Житомирського РУЮ; копію відповіді з Державного архіву Житомирської області; копії заяв свідків.

Листом Відділу реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в місті Києві від 14.06.2014 р. позивача повідомлено про неможливість прийняття його заяви про внесення змін до актових записів про шлюб батьків позивача та про народження позивача з підстав відсутності актового запису про народження батька позивача та інших доказів, які підтверджують національність батька позивача.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали даної справи не містять належних та обґрунтованих доказів на підтвердження того, що позивач за національністю є поляком та таких доказів ним не надано до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві.

Звідси, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу внести зміни до актових записів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок внесення змін до актових записів регулюється статтею 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 р. № 96/5 (z0055-11) (далі - Правила).

За змістом ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

При цьому порядок подання та розгляду заяв про внесення змін до актового запису деталізований в положеннях Правил.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб при пред'явленні паспорта або паспортного документа (п. 2.1 Правил).

Пункт 2.12 Правил передбачає, що на підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису (або декількох актових записів) цивільного стану або про відмову в цьому за формою, наведеною в додатку 2.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку.

Пунктом 2.20 встановлено, що висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва чи консульської установи України про відмову у внесенні змін до актових записів цивільного стану складається у двох примірниках. Один примірник разом з усіма матеріалами залишається у відділі державної реєстрації актів цивільного стану або дипломатичному представництві чи консульській установі України, якими складено висновок про відмову, а другий вручається (надсилається) заявнику.

Водночас, у висновку зазначається про можливість оскарження відмови про внесення змін до актового запису цивільного стану в судовому порядку.

Крім того, складання такого висновку передбачено і п. 2.15 Правил, зокрема, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану складається, якщо під час державної реєстрації акту цивільного стану були допущені помилки (перекручення, пропуск відомостей, окремих слів або граматичні помилки чи вказані неправильні відомості).

Також, в пункті 2.3. Правил зазначено, що відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про внесення змін.

В даній справі позивач вважає, що в актових записах зазначені неправильні відомості щодо національності його батька.

При вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій вказані вимоги не врахували та не звернули уваги на те, що позивачу листом Відділу реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в місті Києві від 14.06.2014 р. відмовлено у прийнятті його заяви про внесення змін до актових записів. При цьому в матеріалах справи відсутній висновок відповідача про відмову у внесенні змін до актового запису цивільного стану, як то передбачено ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та п.п. 2.12, 2.20 Правил.

Вказані обставини судами попередніх інстанцій не встановлені.

Помилковим також є посилання судів попередніх інстанцій на те, що ані Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (2398-17) , ані Правилами не передбачено можливість внесення змін до вказаних у актових записах відомостей щодо національності громадян.

Відповідно до ст. 300 Цивільного кодексу України фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Пунктом п.2.13.12 Правил передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану можливе також і в інших окремих випадках, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Отже, зазначений вище висновок судів попередніх інстанцій не узгоджується з нормами матеріального права.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.

Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені недоліки унеможлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237- 244 Кодексу адміністративного судочинства України.