Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Заїки М.М., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкон" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року по справі № 2а-19620/09/0370

за позовом Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкон" (далі - Товариство, ТОВ "Алкон")

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У грудні 2009 року Прокурор Луцького району Волинської області звернувся до суду з позовом в інтересах відділення Фонду, в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 8266,67 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році, та пеню за порушення термінів сплати цих санкцій у розмірі 620 грн.

На обґрунтування позову послався на те, що Товариство на порушення статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ (875-12) ) не забезпечило установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Алкон" на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пені у розмірі 8886,67 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ТОВ "Алкон" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2010 року залишити в силі.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ "Алкон" за даними звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ) становила 39 осіб, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19 Закону № 875 складав 2 робочих місця. Проте у Товаристві у 2008 році працювала 1 особа, якій встановлено інвалідність.

У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи відділення Фонду застосувало до Товариства адміністративно-господарські санкції.

Задовольняючи позовні вимоги відділення Фонду про стягнення з ТОВ "Алкон" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8266,67 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році та пені у розмірі 620 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивачем правомірно застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції.

Суд касаційної інстанції з такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується, враховуючи наступне.

Частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача покладено лише обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи звіти форми № 3-ПН за січень, лютий, квітень, серпень та грудень 2008 року ТОВ "Алкон" до органів зайнятості не подавались.

Тобто, Товариство у 2008 році належним чином не інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період є порушенням вищезазначених норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, то позовні вимоги відділення Фонду про стягнення з ТОВ "Алкон" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році та пені, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 9 липня 2013 року № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 28 січня 2014 року № 21-476а13.

Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, а тому у відповідності до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкон" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.