Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 до Хибалівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області (далі - Хибалівська сільська рада), треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення про передачу у власність земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Куликівського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року

У грудні 2010 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 пред'явив позов до Хибалівської сільської ради, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення про передачу у власність земельної ділянки.

З урахуванням уточнень до позовних вимог, просив суд скасувати:

- рішення Хибалівської сільської ради від 27 травня 2010 року щодо передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_7;

- рішення Хибалівської сільської ради від 12 січня 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення з будівництва і обслуговування господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на комерційне використання";

- державний акт про право приватної власності на земельну ділянку від 06 жовтня 2010 року серії ЯЛ № 373023.

Постановою Куликівського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2011 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їхні рішення скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, виходили із того, що даний спір є публічно-правовим й підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що такий правовий висновок судів не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) , нормами якого керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, набрав чинності з 01 вересня 2005 року.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною першою статті 17 цього ж Кодексу передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Також згідно із статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Як видно з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є правомірність рішень органу місцевого самоврядування щодо передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_7, щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки ОСОБА_6 та Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішення органу місцевого самоврядування, які оскаржуються, за своєю правовою природою є не нормативно-правовими актами, а є актами індивідуальної дії одноразового застосування, за приписами яких виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктами цих правовідносин певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Ці акти вичерпали свою дію фактом їх виконання, зокрема, виданням органом місцевого самоврядування особі, якої він стосується, державного акту на право приватної власності на землю та виготовленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення.

Отже, даний спір після видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення втратив публічно-правовий характер, а тому, дана справа не підлягає вирішенню у відповідності з Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суди суду першої та апеляційної інстанцій не виконали вимог вказаного процесуального законодавства й ухвалили у справі рішення з порушенням норм процесуального закону, які підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із тим, що дана справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155, 157 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Куликівського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 до Хибалівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення про передачу у власність земельної ділянки, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.