Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Ємельянова В.І., Швець В.В., провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області про скасування вимоги,

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області з вимогами про скасування рішення № 241 від 26.04.2013 р., яким застосовано до платника штрафну санкцію в розмірі 10 % своєчасно несплачених сум, що становить 229,78 грн. з нарахуванням пені в сумі 197,61 грн. за період з 21.01.2013 р. до 17.04.2013 р.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 р., залишеною без змін, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач повинен був сплатити до органів Пенсійного фонду за 2012 рік єдиний внесок в сумі 4572,42 грн., однак сплатив 2274,58 грн. Відповідачем винесено вимогу про сплату боргу від 30.01.2013 р. № 183/1, відповідно до якої позивачу необхідно сплатити недоїмку з єдиного внеску за 2012 рік в сумі 2297,84 грн.

У зв'язку з несвоєчасною сплатою позивачем єдиного внеску 26.04.2013 р. Управлінням Пенсійного фонду України в Воловецькому районі прийнято рішення № 241, яким застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 10 % своєчасно несплачених сум, що становить 229,78 грн. з нарахуванням пені в сумі 197,61 грн. за період з 21.01.2013 р. до 17.04.2013 р . Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (в редакції, чинній на момент винесення відповідачем вимоги про сплату недоїмки; далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За змістом ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

У п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього закону бази нарахування єдиного внеску.

Як встановлено у ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

У ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VI встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Враховуючи наявність заборгованості у позивача по сплаті єдиного внеску, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність рішення Управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області № 241 від 26.04.2013 р. про застосування до позивача штрафу в розмірі 10 % своєчасно не сплачених сум (229,78 грн.) та пені (197,61 грн.) за період з 21.01.2013 р. до 17.04.2013 р., що узгоджується з вимогами Закону № 2464-VI (2464-17) .

При цьому позивачем не заперечувався факт наявності у нього заборгованості по сплаті єдиного внеску та ним не надавались докази оскарження в судовому порядку вимоги Управління Пенсійного фонду України у Воловецькому районі Закарпатської області від 30.01.2013 р. № 183/1 про сплату недоїмки з єдиного внеску за 2012 рік в сумі 2297,84 грн., тобто фактично позивач погодився з тим, що він несвоєчасно та не в повному розмірі сплатив суму єдиного внеску.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем помилково нараховані суми штрафу та пені не ґрунтуються на положеннях Закону № 2464-VI (2464-17) , оскільки відповідно до вимог зазначеного Закону штраф накладається в розмірі 10 % своєчасно не сплачених сум (10% Х 2297,84 грн. = 229,78 грн.), а пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу ((0,1% Х 2297, 84 грн.) Х 86 днів = 197,61 грн.).

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.