Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача: Борисової М.С. відповідача: Слєпухіної К.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києвавід 25 березня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року

у справі № 826/2049/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києвавід 25 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 06 лютого 2013 року: № 0000632230, № 0000642230, № 0000652230.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що відповідачем не доведено порушення ним податкового законодавства, а тому, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п. 138.1, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 189.7 ст. 189 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 1428668,00 грн.; пп. 14.1.176 п. 14.1 ст. 14, п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість за грудень 2011 року на 1435724,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 04 січня 2013 року № 3/22-3/31361954 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 06 лютого 2013 року: № 0000632230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1435724,00 грн. - за основним платежем, на 358931,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000642230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1428668,00 грн. - за основним платежем, на 211625,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000652230, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 11642903,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ПАТ "ПІБ" укладено кредитні договори № 31/0811-КЮ від 12.09.2008 року та 17/1011-КЮ від 10.09.2010 року. Отримані за зазначеними договорами кошти використані позивачем для купівлі цінних паперів. При цьому, за підсумками 4 кварталу 2009 року, 2010 року та І кварталу 2011 року позивачем отримано збитки від торгівлі цінними паперами.

Підставами для висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток є включення позивачем до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами, які використано не за цільовим призначенням та відсотків по векселях власної емісії, якими здійснено розрахунок за цінні папери.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року № 2664-ІІІ, фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ коштів; 9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; 10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; 11) факторинг; 11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст.1 цього Закону.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону, фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів

При цьому, відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 626514, одним із видів діяльності позивача є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення).

Підпунктом 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат проценти за користування кредитними коштами, отриманими на підставі кредитних договорів від 12 вересня 2008 року № 31/0811-КЮ та від 10 вересня 2010 року № 17/1011-КЮ.

Відповідно до підпункту 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Зазначені норми кореспондуються з приписами пп. 153.8.1 п. 153.8 ст. 153 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.04.2011 року, відповідно до яких, прибуток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як позитивна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до п. 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю нарахованих згідно з умовами випуску таких цінних паперів. Збиток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як від'ємна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до п. 137.18 Податкового кодексу (2755-17) та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю. Для цілей цього пункту дохід платника податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів визнається на дату переходу покупцеві права власності на такі цінні папери.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що здійснені позивачем операції з цінними паперами не направлені на отримання доходу, а тому отримані за результатами відповідних періодів збитки не можуть бути враховані при розрахунку об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Проте, із зазначеними доводами колегія суддів не погоджується, оскільки збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Зазначена позиція також збігається із висновками Верховного суду України, викладеними, зокрема, в його постанові від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що відсотки, нараховані позивачем на векселі власної емісії повинні бути відображені в рядках 03.20 та 03.21 податкової декларації з податку на прибуток підприємств, а саме, як збільшення собівартості цінних паперів. При цьому, на думку відповідача, позивач безпідставно включив відповідні суми відсотків за векселями власної емісії до фінансових витрат.

Проте, зазначені доводи податкового органу колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 року № 3480-IV, вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Згідно з пп. 153.4.3 п. 153.4 ст. 153 Податкового кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за борговими цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів.

Враховуючи викладене, а також те, що векселі власної емісії в даній справі були засобом розрахунку, а не товаром, сплата процентів пов'язана не з їх продажем, а з їх емісією. Отже, позивачем правомірно включено відповідні суми до витрат звітного періоду.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 травня 2007 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Кіровоградобленерго" укладено договір про спільну діяльність № 179/0/13-07, згідно з яким, сторони прийняли рішення про спільне будівництво адміністративного комплексу у місті Кіровоград.

Договором від 28 листопада 2011 року дію договору № 179/0/13-07 припинено. На дату укладання зазначеного договору частка позивача у спільній діяльності становила 22,9 %. Відповідно до акту прийому-передачі від 29 листопада 2011 року, на баланс позивача прийнято частку спільної власності незавершеного будівництва у розмірі 22,9 %.

30 листопада 2011 року між позивачем та ПАТ "Кіровоградобленерго" укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого позивачу передано частку незавершеного будівництва у розмірі 22,9 %.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що позивачем, в порушення приписів пп. 14.1.176 п. 14.1 ст. 14, п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України, не було нараховано суму податку на додану вартість з постачання послуг в результаті припинення дії договору про спільну діяльність № 179/0/13-07 від 10.05.2007 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із запитом про надання податкової консультації від 02.06.2011 року № 503/0/12-11 щодо того, чи повинна особа, яка не є платником податку на додану вартість на дату здійснення операції з продажу майна на суму, що перевищує 300000,00 грн., сплатити суму податку на додану вартість з такої операції, а також в якому податковому періоді виникають податкові зобов"язання в такому випадку.

У відповідь на даний запит, відповідачем надано податкову консультацію від 21.06.2011 року № 17976/10/31-122, в якій, з посиланням на приписи п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, позивачу роз'яснено, що у разі, якщо позивач за останні 12 календарних місяців набрав обсяг оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг загальною сумою понад 300 тис. грн., то обов'язок щодо нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість виникає на ті операції, що проводяться з 1 числа місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто вищевказані обсяги.

Як вже зазначалось, фінансово-господарські операції позивачем з ПАТ "Кіровоградобленерго" здійснювались в листопаді 2011 року. При цьому, позивач не був зареєстрований платником податку на додану вартість. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.12.2011 року, на виконання приписів вищевказаної податкової консультації, позивачем подано заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Відповідно до п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач діяв в межах наданої відповідачем податкової консультації, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 06 лютого 2013 року № 0000632230.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі № 826/2049/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.