Суддя Вищого адміністративного суду України Шипуліна Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконними Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 (694/2014) та Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 (715/2014) ,

ОСОБА_1 24.02.2015 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із позовом до Президента України про визнання незаконними Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (694/2014) та Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (715/2014) .

Позов ОСОБА_1 обґрунтований, зокрема, тим, що Указ Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (694/2014) та Указ Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (715/2014) виданий з порушенням вимог статті 6 та 106 Конституції України та частини першої статті 11 Закону України "Про природні монополії".

Як вбачається зі змісту позовної зави, ОСОБА_1 вважає, що Указ Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (694/2014) та Указ Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (715/2014) видані поза межами компетенції Президента України, встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) .

Таким чином, позивачем фактично ставиться питання про неконституційність Указів Президента України від 27.08.2014 №694/2014 (694/2014) та від 10.09.2014 №715/2014 (715/2014) , а також статті 11 Закону України "Про природні монополії" (1682-14) .

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною четвертою статті 18, статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

Згідно з частиною третьою статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції (254к/96-ВР) і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

При цьому, повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України (254к/96-ВР) .

Гарантування верховенства Конституції України (254к/96-ВР) як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" є завданням Конституційного Суду України.

Саме Конституційний Суд України згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) наділений повноваженнями приймати рішення та давати висновки у справах щодо конституційності, зокрема, актів Президента України.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" однією з підстав визнання актів Верховної Ради України, актів Президента України неконституційними є порушення встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Пунктом 1 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем ставиться питання про конституційність Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (694/2014) та Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (715/2014) , зазначена справа належить до конституційної юрисдикції та непідвідомча Вищому адміністративному суду України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 3, 4, 17, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом до Президента України про визнання незаконними Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 (694/2014) та Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 (715/2014) .

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.