Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014

та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2012

у справі № 2а-3550/09/0770

за позовом Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення в дохід держави коштів, отриманих від нікчемних правочинів

В серпні 2009 року Хустська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області звернулась до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бичківська меблева фабрика" у дохід держави коштів, отриманих від нікчемних правочинів у сумі 8 599 637,70 грн.

Підставами позову зазначено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. ст. 16, 203, 205, 207, 215, 216, 228, 256, 258 Цивільного кодексу України, ст. 207, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

В ході судового розгляду судом першої інстанції провадження в частині позовних вимог щодо ТОВ "Бичківська меблева фабрика" щодо стягнення в дохід держави коштів у сумі 8 599 637,70 грн. закрито, у зв'язку із ліквідацією підприємства.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2008, результати якої оформлені актом від 01.04.2009 № 463-17 встановлено, зокрема, що суб'єктом господарської діяльності - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 02.01.2008 було укладено із ТОВ "Сведвуд Україна", яке в подальшому 26.08.2008 було перейменовано на ТОВ "Бичківська меблева фабрика", договір поставки продукції, предметом якого є поставка лісопродукції власним чи орендованим транспортом продавця за власний рахунок. Упродовж 2007 - 2008 років підприємцем ОСОБА_2 реалізовано ТОВ "Бичківська меблева фабрика" лісоматеріалів на суму 8 599 637,70 грн., у тому числі 1 433 272,95 грн. податку на додану вартість.

Податковий орган, у висновках акту перевірки зазначив про порушення підприємцем ОСОБА_2 вимог ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 228, 662, 655, 656, Цивільного кодексу України (435-15) в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) та ст. 3 Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів" в частині обов'язкової наявності сертифікатів про проходження лісоматеріалів при реалізації лісоматеріалів по правочинах, здійснених ОСОБА_2; такі угоди, на думку податкового органу, в силу вимог ч. ч. 1, 5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, є нікчемними (недійсними в силу вимог закону).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення податкового законодавства є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України (2341-14) , тому кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, саме за злочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Однак, як встановлено матеріалами справи, жодних відомостей щодо наявності в діях посадових осіб ТОВ "Сведвуд Україна" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2. вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили позивачем не наведено.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність правочинів з тих підстав, що такий не направлений на реальне настання наслідків, то такий висновок суперечить нормам ст. ст. 203, 234 Цивільного кодексу України, оскільки фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При цьому, такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Як вбачається з наведених актів цивільного законодавства, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновки акту податкової перевірки. Вказані в актах податкових органів порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Однак, положення статей 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися на підставі висновків проведеної перевірки однієї із сторін договору.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем умисел жодної із сторін, спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, при вчиненні спірного правочину не доведений.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .