Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                     Кривенди О.В., Маринченка В.Л., 

                                     Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                                     Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, виконуючого обов'язки Президента України Турчинова Олександра Валентиновича про визнання незаконними постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 782-VII (782-18) та Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24 лютого 2014 року № 91/2014,

24 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просив визнати незаконними: постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 782-VІІ (782-18) "Про надання згоди на призначення Махніцького О.І. виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" (далі - постанова № 782-VІІ), Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24 лютого 2014 року № 91/2014 "Про призначення О. Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" (94/2014) (далі - Указ № 91/2014).

На обґрунтування позову позивач зазначив, що прийняття постанови № 782-VII відбулось із порушенням частини першої статті 2 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-XII (1789-12) ), частини восьмої статті 212 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", а Указ № 91/2014 (91/2014) прийнятий з порушенням частини першої статті 2 Закону № 1789-XII.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 квітня 2014 року відмовив у відкритті провадження.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд, посилаючись на статті 147, 150, 152 Конституції України, статті 13, 15 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 422/96-ВР (422/96-ВР) ), зазначив, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування постанови № 782-VІІ (782-18) , Указу № 91/2014 (91/2014) не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд питання про неконституційність правових актів Верховної Ради України та Президента України, віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2014 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (ділі - КАС), в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини третьої статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Глава 6 КАС виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.

До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України, Президента України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) постанов, указів, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 171-1 КАС).

Відповідно до частин другої і третьої статті 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" така форма актів Верховної Ради України, як постанови приймаються з конкретних питань з метою здійснення установчої, організаційної, контрольної та інших функцій.

Частиною третьою статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Гарантування верховенства Конституції України (254к/96-ВР) як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону № 422/96-ВР є завданням Конституційного Суду України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями приймати рішення та давати висновки у справах щодо конституційності, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України (пункт 1 статті 13 цього Закону).

Відповідно до статті 15 Закону № 422/96-ВР однією з підстав визнання актів Верховної Ради України, актів Президента України неконституційними є порушення встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Крім того, за змістом статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Приписи статті 171-1 КАС цього висновку не спростовують.

Зі змісту регулювання, яке міститься у Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) , також вбачається, що і право оскаржити індивідуальний акт, має особа, якої він стосується.

Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність заявника у відносинах, врегульованих оспорюваними постановою та Указом, законодавчо обмежена, ухвала Вищого адміністративного суду України про відмову йому у відкритті провадження в адміністративній справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.