Суддя Вищого адміністративного суду України Конюшко К.В.,

вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Верховної Ради України, виконуючого обов'язки Президента України Турчинова Олександра Валентиновича про визнання незаконними Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 782-VІІ (782-18) та Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24.02.2014 № 91/2014 (91/2014) ,

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України (як суду першої інстанції) з позовом до Верховної Ради України, виконуючого обов'язки Президента України Турчинова Олександра Валентиновича про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 782-VІІ (782-18) "Про надання згоди на призначення Махніцького Олега Ігоровича виконуючим обов'язки Генерального прокурора України", визнання незаконним Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24.02.2014 № 91/2014 "Про призначення О. Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" (91/2014) .

Позов обґрунтований, зокрема, тим, що оспорювані правові акти прийняті відповідачами в порушення положень частини другої статті 19, пункту 25 частини першої статті 85, пункту 1 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України, частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру", частини восьмої статті 212 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", оскільки чинним законодавством України не передбачено посади "виконуючого обов'язки Генерального прокурора України" тощо.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що відповідачі, приймаючи оспорювані правові акти, діяли за межами повноважень, передбачених Конституцією та законами України, і оскаржувані правові акти не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Регламентом Верховної Ради України (1861-17) та законами України "Про комітети Верховної Ради України" (116/95-ВР) , ";Про статус народного депутата України" (2790-12) , про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.

Відповідно до частини восьмої статті 212 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" рішення про надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора України оформляється відповідною постановою Верховної Ради.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України.

У той же час, пунктом 25 частини першої статті 85 Конституції України установлено, що до повноважень Верховної Ради України належить надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України.

Частиною другою статті 85 Конституції України також передбачено, що Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) віднесені до її відання.

Зі змісту оспорюваної Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 782-VІІ (782-18) "Про надання згоди на призначення Махніцького Олега Ігоровича виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" вбачається, що її прийнято на підставі положень пункту 25 частини першої статті 85 Конституції України.

У свою чергу, оспорюваний позивачем Указ Президента України від 24.02.2014 №91/2014 (91/2014) "Про призначення О. Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" прийнято, як у ньому зазначено, на підставі положень пункту 1 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Статтею 150 Конституції України передбачено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Стаття 152 Конституції України визначає, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до положень пункту першого статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:

- невідповідність Конституції України (254к/96-ВР) ;

- порушення встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

- перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

З урахуванням наведених правових норм і змісту позовних вимог, слід зазначити, що невідповідність Конституції України (254к/96-ВР) правових актів Верховної Ради України та Президента України (зокрема, постанов, указів) може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, зважаючи на те, що предметом доказування у цьому спорі є передусім конституційність вищезазначених Постанови Верховної Ради України та Указу виконуючого обов'язки Президента України, прийнятих на підставі положень Конституції України (254к/96-ВР) та, як вважає позивач, з перевищенням конституційних повноважень, ця справа належить до конституційної юрисдикції, що, відповідно, унеможливлює її розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим у відкритті провадження за цим позовом ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 3, 17, 18, 107- 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, виконуючого обов'язки Президента України Турчинова Олександра Валентиновича про визнання незаконними Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 782-VІІ (782-18) та Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24.02.2014 № 91/2014 (91/2014) .

Ухвалу може бути переглянуто Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .