Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на постанову Ковпаківського районного суду міста Сум від 26 листопада 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просив визнати неправомірними дії ГУ ПФУ щодо відмови йому в зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи на Куп'янському комбінаті будівельних матеріалів на посаді начальника крейдового кар'єру з 01 лютого 1983 року по 27 грудня 1995 року; зобов'язати ГУ ПФУ зарахувати позивачу період роботи з 01 лютого 1983 року по 27 грудня 1995 року начальником крейдового кар'єру на Куп'янському комбінаті будівельних матеріалів до загального стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення; призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах (за списком № 2) з 01 жовтня 2013 року.

Постановою Ковпаківського районного суду міста Сум постановою від 26 листопада 2013 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року змінено рішення суду першої інстанції: скасовано в частині позову щодо зобов'язання відповідача призначити і виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 з 01 жовтня 2013 року і в позові в цій частині відмовлено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року та постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2013 року в частині, що не скасована рішенням суду апеляційної інстанції, у справі № 592/10905/13-а - без змін.

Постановою Верховного Суду України від 17 березня 2015 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач згідно копії трудової книжки розпочав трудову діяльність з 02 серпня 1977 року. За цей час працював на різних роботах та різних підприємствах, як зі звичайними, так і зі шкідливими умовами праці. Як зазначено на сторінці 7 трудової книжки, з 01 квітня 1980 року по 31 січня 1983 року працював гірничим майстром пісочного кар'єру, з 01 травня 1983 року по 21 серпня 1992 року - начальником цеху по добуванню крейди та виробництву вапна, з 22 серпня 1992 року по 27 грудня 1995 року - начальником цеху по добуванню крейди та виробництві вапна, - що також підтверджується довідкою № 169 від 23 червня 2001 року та архівним листом № 08-35/529 від 19 червня 2013 року.

28 серпня 2013 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Листом від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_4 повідомлено, що рішенням від № 2 від 01 жовтня 2013 року Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років ГУПФ України в Сумській області, йому підтверджено за Списком № 2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року за № 1173 (v1173400-56) , стаж роботи в Куп'янському комбінаті будівельних матеріалів, в подальшому реорганізованому у ВАТ "Силікат", що ліквідовано без визначення правонаступника: з 04 січня 1980 року по 31 січня 1980 року - гірничим майстром вапнякового цеху та з 01 лютого 1983 року по 01 травня 1983 року - начальником крейдового кар'єру.

Разом з тим відмовлено у підтвердженні стажу роботи за періоди: з 01 квітня 1980 року по 31 січня 1983 року гірничим майстром пісочного кар'єру з посиланням, що роботи з добування піску не передбачені розділом "Гірничі роботи" Списку № 2; з 01 травня 1983 року по 21 серпня 1992 року - начальником цеху по добуванню крейди та виробництву вапна, оскільки виробництво вапна розділом "Гірничі роботи" Списку № 2 не передбачено; в той час як підрозділом "Виробництво вапна (доломіту) та силікатної цегли" розділу "Виробництво будівельних матеріалів" Списку № 2 не передбачена посада начальника цеху; з 22 серпня 1992 року по 27 грудня 1995 року - у зв'язку з відсутністю відомостей про проведення атестації робочого місця.

Спірними періодами стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, є з 01 травня 1983 року по 27 грудня 1995 року.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходячи із того, що оскільки позивач обіймав посаду начальника цеху з добування крейди та виробництва вапна, яка передбачала шкідливий і небезпечний вплив на стан його здоров'я та підпадала під список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 (36-2003-п) , йому необхідно зарахувати період роботи з 01 лютого 1983 року по 27 грудня 1995 року до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами норм права, які регулюють право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон - № 1788-ХІІ), колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить із такого.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (442-92-п) (далі - Порядок, постанова № 442), в постановах від 10 вересня 2013 року та від 25 листопада 2014 року (№№ 21-183а13, 21-519а14, відповідно).

У постанові від 17 березня 2015 року Верховний Суд України зазначив, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Таким чином, відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій вказані обставини не встановили, а обмежились посиланням на докази, які не можна вважати належними та допустимими відповідно до ст. 70 КАС України.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Таким чином, на думку суду касаційної інстанції, суди не вжили всіх необхідних заходів, спрямованих на виконання всіх вимог, а відтак розглянули справу без дослідженням усіх обставин всупереч вимогам ст. 11 КАС України.

За таких обставин, неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суди мають врахувати недоліки, на які вказав суд касаційної інстанції.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами обох інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення, то скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області задовольнити частково.

Постанову Ковпаківського районного суду міста Сум від 26 листопада 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.