ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" квітня 2015 р. м. Київ К/800/38405/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Шведа Е.Ю.,
Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за
касаційною скаргою Служби автомобільних доріг у Тернопільській області
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року
у справі № 2а/1970/2868/11
за позовом Служби автомобільних доріг у Тернопільській області
до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області
третя особа: Відкрите акціонерне товариство "Тернопільське ШБУ-24"
про скасування вимоги,
встановив:
Служба автомобільних доріг у Тернопільській області звернулась до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області (з урахуванням процесуального правонаступництва), в якому просила скасувати пункт 2 вимоги КРУ про відшкодування суми 132645,60 грн. з підрядника ВАТ "Тернопільське ШБУ-24".
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просить рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано доводи позивача щодо незаконності спірного пункту вимоги, судом апеляційної інстанції не взято до уваги докази, надані позивачем. Крім того, зазначає, що судом невірно трактовано ДБН та висновки експерта.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що Контрольно-ревізійним управлінням у Тернопільській області проведено позапланову ревізією окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби автомобільних доріг у Тернопільській області, в частині питань будівництва автомобільної дороги сполученням с. Конюхи - с. Залісся Козівського району за період з 01 січня 2008 року по 01 липня 2011 року, за результатами якої складено акт від 22 серпня 2011 року № 05-22/52.
Вказаним актом встановлено, зокрема, завищення вартості робіт, що призвело до недостовірної фінансової та статистичної звітності Служби автомобільних доріг у Тернопільській області за 2008, 2010 роки на суму 132645 грн., чим нанесено збитки установі та порушено ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".
Не погодившись із актом ревізії, позивачем подано заперечення, на підставі якого 15 вересня 2011 року Контрольно-ревізійним управлінням в Тернопільській області складено висновок на вказане заперечення до акта ревізії фінансово-господарської діяльності, за період з 01 січня 2008 року по 01 липня 2011 року, згідно з яким усі заперечення Служби автомобільних доріг у Тернопільській області не прийнято.
Таким чином, у зв'язку з виявленим порушенням, позивачу пред'явлено вимоги, викладені в листі "Про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни" від 16 вересня 2011 року № 19-05-13-14/5189. В п. 2 вказаних вимог зазначається, що в порушення п. 3.3.10.1 ДБН.Д.1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва", затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 року № 174 (із змінами та доповненнями), п. 2.32 ВБН Д. 1.1-218-2001 "Порядок визначення вартості будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонтів автомобільних доріг загального користування" встановлено факти завищення вартості робіт підрядником ВАТ "Тернопільське ШБУ № 24" на загальну суму 132645,60 грн. у зв'язку з чим зайво виплачені підряднику кошти підлягають відшкодуванню шляхом стягнення до державного бюджету або виконання ним відповідного обсягу робіт.
Позивач, непогодившись з п. 2 вимог про усунення виявлених порушень, звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваний пункт вимоги органу державного фінансового контрою є законним та обґрунтованим, вчинення позивачем виявлених порушень не спростовано.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
За змістом пп. 1, 7, 10 ст. 10 вказаного закону контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до п.п. 3.1.12 п. 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 09 січня 2001 року № 111 (z0037-01)
(чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Крім того, процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання регулюється Порядком проведення інспектування проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. N 550 (550-2006-п)
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок проведення інспектування).
Відповідно до п. 2 Порядку проведення інспектування, інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
П.п. 45, 46 Порядку проведення інспектування передбачено, що у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Згідно з п. 50 Порядку проведення інспектування за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
З урахування викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що органи державного фінансового контролю мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Наведена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року № 21-63а14, 20 січня 2015 року у справі № 21-603а14, 27 січня 2015 року у справі № 21-436а14, висновки яких мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 244-2 КАС України.
В даній справі відповідачем пред'явлено вимогу про усунення порушень, виявлених ревізією фінансової дисципліни Служби автомобільних доріг в Тернопільській області. При цьому оскаржуваний пункт вимоги органу державного фінансового контролю вказує на виявлені збитки та їхній розмір.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
За таких обставин, пункт 2 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області від 16 вересня 2010 року № 19-05-13-14/5189 не узгоджується з вимогами законодавства, що регулює спірні правовідносини, тому підлягають скасуванню.
Суди попередніх інстанцій обставини справи встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в:
Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Тернопільській області задовольнити частково.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області, викладеної в листі від 16 вересня 2011 року № 19-05-13-14/5189.
постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: