Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Стародуба О.П.,

секретар судового засідання: Пінчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості при звільненні

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року,

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Просив скасувати наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1" від 5 листопада 2004 року № 309, поновити на службі на посаді начальника відділення матеріально-технічного забезпечення відділу ресурсного забезпечення управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та заборгованість з виплати заробітної плати при звільненні.

Cправа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 12 квітня 2006 року позов задоволено. Скасовано наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області від 5 листопада 2004 року № 309 в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення матеріально-технічного забезпечення відділу ресурсного забезпечення управління МВС України в Кіровоградській області з 5 листопада 2004 року. Зобов'язано управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та заборгованість на день звільнення. Постанову в частині поновлення на службі та стягнення середнього заробітку в межах місячного строку платежу допущено до негайного виконання.

11 березня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Кіровограда із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у зв'язку з тим, що при задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості при звільненні судом не були визначені суми, які підлягають стягненню з відповідача.

Додатковою постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 22 вересня 2011 року зобов'язано управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 13244,52 грн. Постанову в частині стягнення середнього заробітку в межах місячного строку платежу в розмірі 462,47 грн допущено до негайного виконання.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року додаткову постанову Ленінського районного суду м.Кіровограда від 22 вересня 2011 року скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням уточнень просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, у якому визначити розрахунки сум, що підлягають стягненню з відповідача, а саме: середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення 5 листопада 2004 року по день фактичного розрахунку, заборгованість з виплати заробітної плати з 4 грудня 2003 року по день фактичного розрахунку, зобов'язати відповідача зарахувати страховий стаж за весь час вимушеного прогулу в період з 5 листопада 2005 року по день фактичного поновлення на роботі, зобов'язати відповідача поновити його на посаді, яку він займав до незаконного звільнення, - начальника відділення матеріально-технічного забезпечення відділу ресурсного забезпечення управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Позивач в доводах касаційної скарги зазначає, що до теперішнього часу судами не визначені розрахунки сум середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та заборгованості з виплати заробітної плати, що підлягають стягненню з відповідача.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) висловив наступну правову позицію: "…суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку".

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Не перевіривши чи дотримані при нарахуванні позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу правила, закріплені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , чи правильно обчислений розмір належних йому виплат, а також чи відповідає дійсності твердження відповідача про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади заборгованість по його заробітній платі відсутня, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткову постанову, керувався довідкою відповідача про розміри виплат по заробітній платі та нарахуванню середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 91, том ІІ) і довідкою відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області від 4 серпня 2011 року № 12/1286 (а.с. 69, том ІІ).

Так, з акту перевірки територіальної державної інспекції праці у Кіровоградській області від 17 вересня 2009 року № 11-02-023/1176 за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 (а.с. 127 - 133, том ІІ) вбачається, що в результаті перевірки встановлено, зокрема, порушення статті 116 КЗпП України щодо виплати належних коштів при звільненні в день звільнення та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , при розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1

Крім цього, безпідставним є твердження суду першої інстанції про те, що в постанові Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 квітня 2009 року за заявою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області про роз'яснення рішення суду вказано, що середній заробіток ОСОБА_1 необхідно нараховувати і виплатити за час вимушеного прогулу, тобто оплата здійснюється не більше як за один рік.

Судом першої інстанції в постанові Ленінського районного суду м.Кіровограда від 12 квітня 2006 року не встановлено, що позов про поновлення на роботі розглядався більше одного року з вини держслужбовця ОСОБА_1, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, зазначених обставин не перевірив та помилково зазначив, що постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 12 квітня 2006 року вирішені всі позовні вимоги, визначено спосіб виконання судового рішення та вирішено питання про судові витрати.

Крім цього, не заслуговують на увагу твердження апеляційного суду про те, що судом першої інстанції порушено вимоги частини першої статті 168 КАС України, оскільки постанову Ленінського районного суду м.Кіровограда від 12 квітня 2006 року ухвалено суддею Яковлєвим О.В., а додаткову постанову Ленінського районного суду м.Кіровограда від 22 вересня 2011 року ухвалена суддею Тищук Н.О.

Зазначені в касаційній скарзі вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача зарахувати страховий стаж за весь час вимушеного прогулу в період з 5 листопада 2005 року по день фактичного поновлення на роботі та поновити його на посаді, яку він займав до незаконного звільнення, - начальника відділення матеріально-технічного забезпечення відділу ресурсного забезпечення управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, оскільки його фактично не поновили на цій посаді, наказ від 11 грудня 2008 року № 638 о/с виданий формально, посада, на яку поновили позивача, відсутня в штатному розписі, не можуть бути вирішені при постановленні додаткового судового рішення, оскільки не стосуються предмету заявленого позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості провести відповідні розрахунки, оскільки це пов'язано з дослідженням доказів у справі, а тому у цій частині справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 2, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткову постанову Ленінського районного суду м.Кіровограда від 22 вересня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року скасувати, а справу у частині оплати вимушеного прогулу позивача та заборгованості з виплати заробітної плати при звільненні направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.