Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Сєтова М.О.

відповідача: Українська Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року

у справі № 2а-0870/10748/11

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходівпровизнання протиправними дій по розподілу коштів та зміні призначення платежу

Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі по тексту - позивач, ВАТ "Запоріжжяобленерго") звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про визнання протиправними дій по розподілу коштів та зміні призначення платежу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року апеляційну скаргу СДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ВАТ "Запоріжжяобленерго", посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу СДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ "Запоріжжяобленерго" з питання своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за період з 30.01.2011 року по 26.08.2011 року, за результатами якої складено акт від 16.09.2011 № 210/08-05/00130926.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 50.1 ст. 50, п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасно сплачено узгоджене податкове зобов'язання з податку на додану вартість по податковій декларації за грудень 2010 року № 9006388291 від 20.01.2011 року в сумі 4 436 721 грн., за січень 2011 року № 9000643106 від 21.02.2011 в сумі 5 574 469 грн.; по уточнюючим розрахункам:№ 9000730874 на суму 52,00 грн., поданим 23.02.2011, № 9000731741 на суму 26 775,00 грн., поданим 23.02.2011, № 9000738029 на суму 4 454,00 грн., поданим 25.02.2011, № 9000738027 на суму 1 284,00 грн., поданим 25.02.2011, № 9001592289 на суму 5 421,00 грн., поданим від 25.03.2011, з затримкою більше 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Запоріжжяобленерго", виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог п. 87.1 ст. 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Пунктом 87.9 ст. 87 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, в податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року № 9006388291 від 20.01.2011 року ВАТ "Запоріжжяобленерго", по рядку 27 декларації, задекларовано суму 4 436 721 грн., яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

В податковій декларації за січень 2011 року № 9000643106 від 21.02.2011 року позивач, по рядку 27 декларації, задекларував суму 5 574 469 грн., яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Запоріжжяобленерго" виходив з того, що позивач своєчасно та в повному обсязі сплатив свої податкові зобов'язання за грудень 2010 року та січень 2011 року за відповідними податковими деклараціями, а податковий орган неправомірно здійснив розподіл коштів та фактично змінив призначення платежів, які були самостійно визначені ВАТ "Запоріжжяобленерго" у платіжних дорученнях.

В той же час, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було встановлено та розмежовано періодів виникнення податкового боргу ВАТ "Запоріжжяобленерго", на сплату якого відповідачем були перераховані поточні платежі.

В свою чергу слід зазначити, що Податковим кодексом України (2755-17) на відміну від Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Таким чином, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та Податковий кодекс України (2755-17) по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Згідно з ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, органи державної податкової служби вправі застосовувати положення п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності цим кодексом, тобто, з 01.01.2011 року, відповідно, на податковий борг, який виник до 01.01.2011 року норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судам необхідно прийняти до уваги вищевикладене та правильно застосувати норми матеріального права, з урахуванням зазначених обставин справи.

Колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не буди встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.