Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Малинін В.В., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 30.07.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди,

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Шевченківський РУ ГУ МВС України в м. Києві), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, в якому просив визнати незаконним його затримання співробітниками полку міліції особливого призначення "Беркут" ГУ МВС України в м. Києві, визнати незаконними дії співробітників Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо перевищення встановленого законом терміну адміністративного затримання при його затриманні та стягнути з державного бюджету на його користь моральну шкоду в розмірі 11470,00 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 08.12.2012 р. він приймав участь у проведенні мирної акції в рамках Міжнародного дня прав людини проти гендерної дискримінації та порушень прав людини. Під час проведення акції в м. Києві по бульвару Т. Шевченка, 2, біля 13 год. 30 хв. на учасників акції почали нападати невідомі йому особи, після чого представники спеціального підрозділу охорони громадського порядку "Беркут" ГУМВС України в м. Києві затримали його та інших учасників акції разом із невідомими йому особами та доставили до відділу Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві для складання протоколу про адміністративне правопорушення, де в подальшому його тримали протягом п'яти годин. Адміністративну справу щодо нього закрито на підставі постанови суду через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що підстав для адміністративного затримання не було, тому затримання його було незаконним, чим було грубо порушено його право особи на особисту недоторканність та спричинено моральну шкоду.

Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 30.07.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р., позов задоволено частково. Визнано протиправними дії полку міліції особливого призначення "Беркут" РУ ГУ МВС України в м. Києві, правонаступником прав та обов'язків якого є Головне управління МВС України, щодо затримання ОСОБА_2 В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами попередніх інстанцій, просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким визнати незаконними дії співробітників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві щодо перевищення встановленого законом терміну адміністративного затримання та відшкодувати йому моральну шкоду.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконними дій співробітників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві щодо перевищення встановленого законом терміну адміністративного затримання, суди виходили з того, що твердження позивача про те, що він був затриманий співробітниками Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві більше п'яти годин не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про міліцію" міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана, крім іншого, забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок, виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством, припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах по них, виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення.

За правилами п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про міліцію" міліції для виконання покладених на неї обов'язків надано право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складення протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, - на строк до трьох годин.

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це (ч.1 ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Як встановлено судами та вбачається із протоколу про адміністративне затримання КИ № 0148049 ОСОБА_2 (за ч.3 ст. 173 КУпАП), позивача затримано 08.12.2012 р. о 14 год. 06 хв., а звільнений він був того ж дня о 17 год. 01 хв., тобто протягом трьох годин. Зазначений протокол позивачем підписано без зауважень та в ньому зазначено, що претензій щодо його затримання він не має, що підтверджується підписом позивача.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За змістом ст. 23 вказаного Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 31.03.1995р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні відповідної частини позову суди дійшли обґрунтованого висновку, що доказів на підтвердження завдання відповідачами позивачу моральної шкоди, яка полягала у фізичному або душевному стражданні, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, в матеріалах справи відсутні та не надані позивачем під час судового розгляду даної справи.

Доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, яким надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 30.07.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237- 244 Кодексу адміністративного судочинства України.