Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., секретар: Буденко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області, Державної податкової адміністрації в Полтавській області про стягнення заборгованості по заробітній платі за роботу в надурочний час, компенсації та доплати, зобов'язання вчинити певні дії,

У вересні 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів. Просив стягнути з Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області на його користь недоотриману заробітну плату за роботу в надурочний час в дні відпочинку, доплату за роботу в нічний час, компенсацію втрати частки заробітної плати та доплати за роботу в нічний час у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 1 серпня 2001 року по 31 грудня 2010 року в сумі 73130 грн. 40 коп. та зобов'язати Лубенську об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року, позовну заяву залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач в період з 31 серпня 2000 року по 30 грудня 2010 року проходив службу у відділі податкової міліції Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області на посадах інспектора та старшого інспектора чергової частини штабу (сектору оперативного реагування), при цьому за весь період служби назви посад, які він обіймав, змінювалися у зв'язку з реорганізаціями, але функціональні обов'язки та графік роботи залишалися незмінними.

Проходження служби ОСОБА_4 полягало в цілодобовому чергуванні в складі добового наряду чергової частини відділу та передбачало змінний графік чергування, а саме, після кожної 24-годинної зміни позивачу надавалось 48 годин відпочинку, після чого останній знов заступав до чергування. Робота добових нарядів штатної чергової частини Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області організовувалася в три зміни за затвердженими графіками із залученням ще одного працівника іншого відділу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області. Особовому складу добового наряду під час чергування почергово надавалися перерви для вживання їжі та відпочинку тривалістю 4 години. За роботу у нічний час позивач отримував доплату в розмірі 35% від посадового окладу.

30 грудня 2010 року позивача було звільнено зі служби у податковій міліції відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та підп. "б" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) (в запас через хворобу). Цього ж дня (30 грудня 2010 року) ОСОБА_4 отримав трудову книжку та військовий квиток.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог та недоведеності протиправності дій відповідача.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до суду, оскільки працюючи в Лубенській об'єднаній державній податковій інспекції Полтавської області та отримуючи щомісяця заробітну плату ОСОБА_4 погоджувався з її розміром, а до суду звернувся лише у вересні 2011 року. Дія ч.2 ст. 233 КЗпП України на вказані правовідносини не поширюється, оскільки вона регулює відносини з приводу неодержання частини заробітної плати, яка нарахована, але не виплачена.

Проте, повністю погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.

П. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно ч. 1 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом ч. 2 цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду відповідно до ст. 100 цього Кодексу є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Частиною другою ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013року № 8-рп/2013 (v008p710-13) роз'яснив, що положення ч.2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначених роз'яснень не врахував, та прийшов до помилкового висновку, що дія ч.2 ст. 233 КЗпП України на вказані правовідносини не поширюється, оскільки вона регулює відносини з приводу неодержання частини заробітної плати, яка нарахована, але не виплачена.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13), що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, тому посилання на ст. 233 КЗпП України як таку, що врегульовує строки звернення до суду, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Разом з тим, виходячи зі змісту ст. 99 КАС України строк звернення до суду з позовом як різновид строку позовної давності та наслідки його пропущення, встановлені частиною першою статті 100 КАС України, могли застосовуватися судами лише у випадку, коли мало місце порушення прав, свобод та інтересів особи.

В порушення вимог статей 79, 86, 159 КАС України суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивача та його представника щодо необхідності розглянути справу в апеляційному порядку по суті, не мотивував у судовому рішенні чому відхилив ці доводи та не розглянув спір по суті.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 2 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судом апеляційної інстанцій допущено порушення норм вищезазначених норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення,оскарженню не підлягає.