Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління" про визнання рішення органу владних повноважень нечинним,

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з позовом до Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління" про визнання рішення органу владних повноважень нечинним.

Постановою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25.06.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково. Визнано протиправним рішення Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 19.04.2011 року № 94 "Про повторний розгляд заяви ОСОБА_2." про відмову у наданні дозволу ОСОБА_2 на приватизацію однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано Корсунь-Шевченківську міську раду відновити порушене право ОСОБА_2 шляхом повторного розгляду заяви про приватизацію квартири АДРЕСА_1 протягом одного місяця з часу набрання даною постановою законної сили. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради було задоволено частково. Постанову Корсунь-Шевченківської районного суду Черкаської області від 25.06.2011 року - скасовано, а провадження у справі - закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року та залишити в силі постанову Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 25.06.2011 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 27.05.1999 року № 65 "Про розподіл квартири АДРЕСА_1" ОСОБА_2 надано службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 20,8 м2, з неї житлова площа 14,25 м 2, та виписаний ордер № 085143 серія А службовий від 03.06.1999 року на дану квартиру. Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої Корсунь-Шевченківською міською радою 23.03.2011 року № 1/107, в квартирі АДРЕСА_1 проживає дві особи: ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

15.05.2003 року прокурором Корсунь-Шевченківського району був внесений протест № 07/1-79-473 на рішення рішенням Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 27.05.1999 року № 65 "Про розподіл квартири АДРЕСА_1", на виконання якого 21.05.2003 року рішенням сесії Корсунь-Шевченківської міської ради № 13-8/2 скасоване рішенням Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 27.05.1999 року № 65. Але питання про виселення позивачки з квартири не ставилось та не вирішувалось.

За час проживання в квартирі позивачкою зроблений капітальний ремонт квартири, проведена система водопостачання та газифікації, прибудований ганок відповідно до акту обстеження від 10.01.2008 року, затвердженого начальником комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління"та довідки від 24.02.2010 року № 25, виданої комунальним підприємством "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління".

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 30.12.2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління", про визнання нечинним та скасування рішення Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради та про визнання права власності на житлове приміщення, позов ОСОБА_2 задоволений частково. Визнано нечинним та скасовано рішення Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 29.07.2009 року № 155 про відмову у клопотанні Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління" щодо виключення із числа службових квартири АДРЕСА_1, зобов'язавши ухвалити рішення про надання такій статусу державної. В іншій частині позовних вимог, зокрема, про визнання за позивачкою права власності на дану квартиру, відмовлено.

Рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради від 31.03.2010 року № 41/1 "Про зупинення рішення сесії міської ради № 40/1 від 17.03.2010 року "Про повторний розгляд звернення ОСОБА_2 щодо виконання рішення суду" наданий статус державної квартири АДРЕСА_1 та залишено проживати у квартирі ОСОБА_2 з неповнолітнім сином.

28.03.2011 року ОСОБА_2 звернулась до Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради про надання дозволу на приватизацію однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 19.04.2011 року № 94 "Про повторний розгляд заяви ОСОБА_2." позивачці було відмовлено в наданні дозволу на приватизацію квартири на підставі статтей 43, 58, 61 Житлового кодексу України, зокрема з мотивів відсутності рішення про виділення квартири комунального житлового фонду АДРЕСА_1, ордера на вселення у квартиру комунального житлового фонду та необхідності врахування порядку черговості при передачі комунального житлового фонду. Позивачка не погодившись із рішенням виконавчого комітету звернулась до суду про визнання його протиправним.

Приписи пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття "житлові відносини", на думку колегії суддів, в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання дозволу на приватизацію житла, оскільки норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Оскільки предметом розгляду у даної справи є захист порушеного права на отримання квартири, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про те, що даний спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради про зобов'язання забезпечити жилим приміщенням.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку, скасувавши рішення суду першої інстанції та закривши провадження у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління" про визнання рішення органу владних повноважень нечинним - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.