Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненській області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2013

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013

у справі № 817/1371/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ЧІП"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненській області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ЧІП" (надалі - позивач або ТОВ "ВФ "ЧІП") задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненській області Державної податкової служби (надалі - відповідач або ДПІ у м. Рівному) від 02.04.2013 № 0001392342.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ "Поліграфсистеми" за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, за результатами якої 18.03.2013 складено акт № 141/22-200/13982157 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів : п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акта відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 № 0001392342, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22 083,75 грн., з яких: 17667,00 грн. - за основним платежем та 4416,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновки відповідача, викладені в акті, сформовані на підставі даних акта від 21.01.2013 № 100/22-217/37514607 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва "Про неможливість проведення звірки ТОВ "Поліграфсистеми" щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "ІСТ-Вест Торг" за період з 01.10.2012 по 21.10.2012" та акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 09.01.2013 № 27/22-9/37884049 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ІСТ-Вест Торг" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період 01.10.2012 по 31.10.2012", якими зафіксовані висновки про відсутність поставок товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ "ІСТ-Вест Торг" до підприємства-покупця ТОВ "Поліграфсистеми"; неможливість здійснення господарських операцій з поставки товару від контрагентів-покупців, оскільки контрагенти відсутні за адресою своєї реєстрації, відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, в тому числі відсутність управлінського та технічного персоналу, що свідчить, що правочини вчинені ними без мети настання реальних наслідків. Зазначене дало відповідачу підстави вважати, що укладені між позивачем і ТОВ "Поліграфсистеми" правочини є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків.

Аналогічне обґрунтування містить й касаційна скарга відповідача.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та, як наслідок,- заниження податку на додану вартість, є безпідставними, оскільки господарські операції позивача з ТОВ "Поліграфсистеми" підтверджуються належними первинними документами, що не спростовано відповідачем.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (2755-17) (надалі - Кодекс), ним, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В редакції Кодексу, яка діяла на момент здійснення позивачем оспорюваних операцій визначено наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

При цьому, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог, підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, взаємовідносини позивача з ТОВ "Поліграфсистеми" здійснювалися в межах договору купівлі-продажу обладнання від 23.10.2012 № 191012/ЕК, за умовами якого позивач придбавав у ТОВ "Поліграфсистеми" обладнання, а саме: БФП (А3 коль), Xerox WC7545, Контролер друку EFI Fiery для WC75хх, однолотковий модуль WC7525/30/35/45/56 на загальну суму 106002,00 грн., в тому числі податок на додану вартість (надалі ПДВ) 17667,00 грн.

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем надано: податкову накладну № 683 від 24.10.2012 на суму 106 002,00 грн., в тому числі ПДВ 17 667,00 грн., накладну від 31.10.2012 № 1667998/1 на суму 72 002,00 грн., в тому числі ПДВ 12 000,00 грн., накладну № 1667998/2 від 13.11.2012 на суму 34 000,00 грн., в тому числі ПДВ 5666,67 грн., які підписані представниками покупця та продавця та скріплені відтисками печаток підприємств.

Оплата придбаного обладнання здійснювалася позивачем шляхом перерахування на поточний рахунок продавця передоплати в розмірі 100 % загальної суми договору, що склала 106 002,00 грн., в тому числі ПДВ 17 667,00 грн.

Відповідно до акта виконаних робіт від 15.11.2012, підписаного уповноваженими представниками обох сторін, ТОВ "Поліграфсистеми" надано послуги із інсталяції вказаного обладнання на суму 445,00 грн. Позивачем оплачено вказані послуги, що підтверджується банківською випискою від 21.11.2012.

Окрім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказаний товар використовується ТОВ "ВФ "ЧІП" для надання поліграфічних послуг та виготовлення поліграфічної продукції. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи договорами з суб'єктами господарювання на відпуск товару - поліграфічної продукції, накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та банківськими виписками. При цьому, у договорах на відпуск товару зазначено, що виготовлення поліграфічної продукції проводилося на лазерному кольоровому принтері Xerox WC 7545, що підтверджує обставину використання придбаного товару у господарській діяльності ТОВ "ВФ "ЧІП".

Крім того, відповідачем не було надано жодного належного доказу на підтвердження доводів щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Поліграфсистеми", а також доказів щодо невідповідності виписаних зазначеним контрагентом на адресу позивача первинних документів законодавчо закріпленим вимогам до їх складання.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи викладену норму, суд вважає, що висновки відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Поліграфсистеми" суперечать закріпленій у статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, згідно якій правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доводи відповідача про відсутність операцій поставки товару між позивачем та ТОВ "Поліграфсистеми", сформовані на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА та актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єктів господарювання по ланцюгу постачання товарів, і покладені в основу обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Крім того, формування податковим органом висновків відносно платника податків виходячи з даних актів про неможливість проведення зустрічних звірок його контрагентів, у том числі, по ланцюгу постачання, є протиправним, оскільки, за своєю правовою природою, акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків, взагалі не може містити будь-яких висновків про порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ "Поліграфсистеми", оскільки матеріалами справи підтверджено, що у позивача наявні усі необхідні, належним чином складені, первинні бухгалтерські документи, які засвідчують факт їх реального здійснення.

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій законно та обґрунтовано визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.04.2013 № 0001392342.

При цьому, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 у справі № 817/1371/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.