Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року,

У травні 2014 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства (далі - ДП) "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії (далі - НАК) "Нафтогаз України", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 765 801,96 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6 202,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2013 звітному році не забезпечив установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що порушень вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо не забезпечення встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 звітному році не допускав, а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 36265925.

Згідно звіту про зайнятість на працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форми № 10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників у ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" за 2013 рік становила 1747 осіб, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" склав 70 робочих місць. Проте на підприємстві у 2013 році працювало 58 осіб, яким встановлено інвалідність.

У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 12 осіб, Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів застосовано до ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" адміністративно-господарські санкції у розмірі 765 801,96 грн. та пеню в сумі 6 202,98 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не виконав належним чином свого обов'язку щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) шляхом подання звітів за формою 3-ПН та не вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно частини першої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, колегія суддів вважає, що стаття 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю, зокрема, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Порядок подання звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19 грудня 2005 року № 420 (z1534-05) "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (z1534-05) (чинний до 12 липня 2013 року), відповідно до якого про наявність вакансій підприємство подає звіт за формою № 3-ПН.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (z0988-13) , форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку про наявність у роботодавця обов'язку виділяти та створювати робочі місця для інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, а також щодо повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа Святошинського районного центру зайнятості від 08 квітня 2014 року № 03-1707 відповідачем не подавалась звітність по формі № 3-ПН, згідно листа Святошинського районного центру зайнятості від 20 червня 2014 року № 03-27/1905 відповідачем було подано один звіт за формою № 3-ПН від 25 січня 2013 року без зазначення вакансій для осіб з інвалідністю, згідно листа Львівського міського центру зайнятості від 22 квітня 2014 року № 09/9259 упродовж 2013 року філією "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" звіти за формою № 3-ПН не подавалися, згідно листа Львівського обласного центру зайнятості від 01 липня 2014 року № 05-2373/0-14 відповідач належну звітність по формі № 3-ПН "інформація про попит на робочу силу" (вакансії) за 2013 рік не надавав, інваліди для подальшого працевлаштування не направлялись, згідно листа Донецького міського центру зайнятості від 23 квітня 2014 року № 02/1545 РВУ "Донецькавтогаз" у звітах не зазначалися вакансії для осіб з особливими потребами, згідно листа Харківського обласного центру зайнятості від 24 квітня 2014 року № 5-І3 РВУ "Харківавтогаз" звіти за формою № 3-ПН до Харківського міського центру зайнятості протягом 2013 року не подавалися.

Встановивши фактичні обставини справи та аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме, неподання державній службі зайнятості звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за спірний період є порушенням вищезазначених норм матеріального права та підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справах цієї категорії, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 09 липня 2013 року у справі № 21-200а13 та від 19 листопада 2013 року № 21-397а13.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішення, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.