Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М,

суддів Кочана В.М.,

Швеця В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у м.Києві, Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції у м.Києві, Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної реєстраційної служби України про звільнення ОСОБА_2 № 1160/к від 27.10.2014. Визнано противним та скасовано наказ Головного управління юстиції у місті Києві про звільнення ОСОБА_2 № 2616/03 від 27.10.2014. Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві з 27.10.2014 та зобов'язано внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_2. Стягнуто з Головного управління юстиції у м.Києві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня винесення наказу про звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на посаді.

У касаційній скарзі відповідач просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 скасувати, як такі що не відповідають нормам чинного законодавства та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 була написана заява на звільнення за угодою сторін, проте дана заява не містила дати її написання та строку з якого має бути припинений трудовий договір.

Наказом Державної реєстраційної служби України від 27.10.2014 № 1160/к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в м.Києві.

Наказом Головного управління юстиції у м.Києві від 27.10.2014 № 2616/03 ОСОБА_2 був звільнений з посади заступника начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві з 27.10.2014, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін).

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.

Оскільки заява ОСОБА_2 не містила дати її написання, строку з якого має бути припинений трудовий договір то в розумінні пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України відсутня повна згода сторін на звільнення позивача за угодою сторін.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга Державної реєстраційної служби України не підлягає задоволенню. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у м.Києві, Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.