Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року, -

У грудні 2008 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі ГУ ПФУ) звернулось з позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області (далі ДВС) про визнання дій неправомірними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

В обґрунтування позову посилалось на те, що спірна постанова ДВС винесена з порушенням вимог закону і прав позивача, а тому просило про її скасування та задоволення позову.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року, позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано спірну постанову відповідача. В решті позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач не є самостійним органом Державної виконавчої служби, що виключає його участь як сторони в адміністративному процесі.

Так, згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За приписами частини 4 статті 82 Закону № 606-ХІV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 606-ХІV органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділи примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не є органами державної виконавчої служби, що виключає можливість їх участі як сторони в адміністративному процесі.

З огляду на наведене, в разі подання позовних заяв до структурних підрозділів органів державної виконавчої служби судам першої інстанції, згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний орган державної виконавчої служби, або ж, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, залучати цю особу як другого відповідача.

Оскільки судом першої інстанції заміну відповідача здійснено не було, і другого відповідача не залучено, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог до зазначеного ним відповідача - структурного підрозділу органу державної виконавчої служби.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову відповідають нормам матеріального та процесуального права, оскільки підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби не може бути стороною в адміністративному процесі.

Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.