Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О., Голяшкіна О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вінницького обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про перерахунок розміру пенсії, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року, -

У грудні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати бездіяльність відповідачів протиправною, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести йому перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення на 400 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2007, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (у редакції до 01.01.2006), Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) (у редакції до 01.01.2006) та провести виплату різниці між нарахованою та виплаченою сумою пенсії.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 березня 2011 року в зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_4 замінено його правонаступником ОСОБА_5

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 липня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідачів при виконанні вимог Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) в частині не донарахування, не підвищення та невиплати пенсії ОСОБА_4 Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_4 перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення на 400 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2007 по 15.10.2010 відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (у редакції до 01.01.2006) та Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) (у редакції до 01.01.2006) та виплатити правонаступнику позивача ОСОБА_5 різницю між нарахованою та виплаченою пенсією.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_4 був учасником бойових дій, інвалідом війни І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.08.2004, виданого Вінницьким обласним комісаріатом, у зв'язку з чим йому виплачувалося підвищення до пенсії, виходячи зі встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) розрахункової величини 19 грн. 91 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внесеними змінами до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) від 05.10.2005 звужено передбачені законом права позивача шляхом зменшення розміру встановлено підвищення до пенсії, що суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та не підлягає застосуванню.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі, при здійсненні нарахування підвищення до пенсії позивачу як інваліду війни, діяли відповідно до вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, яка діяла до 01.01.2006, було передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІ групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 % мінімальної пенсії за віком. Законом України від 05.10.2005 № 2939-IV (2939-15) "Про внесення змін до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" внесено зміни до частини 4 вказаної статті, які набрали чинності з 01.01.2006 та якими передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам ІІ групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ групи - 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказані положення Конституційним Судом України неконституційними не визнавались.

Судами встановлено, що підвищення до пенсії позивачу виплачувалося в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, яке збільшилося в порівнянні з підвищенням до пенсії, яке виплачувалося йому на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1 (1-2002-п) , яка істотно звужувала обсяг встановлених законом прав.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дав правильну правову оцінку обставинам у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки оскаржуване судове рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 235- 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.