Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Суми на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Суми про скасування рішення,

У січні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Суми № 51 від 15 січня 2013 року про застосування до нього фінансових санкцій за неподання звітності до органів Пенсійного фонду України у розмірі 170 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що до нього протиправно застосовано фінансові санкції на підставі норми закону, яка втратила чинність.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Суми № 51 від 15 січня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є страхувальником відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та зареєстрований як платник страхових внесків в управлінні Пенсійного фонду України в м. Суми. 15 січня 2013 року головним спеціалістом відділу персоніфікованого обліку, інформаційних систем та мереж управління Пенсійного фонду України в м. Суми складено акт про неподання позивачем відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку за 2004 рік до органів Пенсійного фонду.

Рішенням № 51 від 15 січня 2013 року на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 170 грн. за неподання відомостей за 2004 рік, які використовуються у системі персоніфікованого обліку, у строки, визначені законодавством.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" прийняв оскаржуване рішення про застосування до позивача фінансових санкцій, оскільки позивач не подав до управління Пенсійного фонду України в м. Суми відомостей за 2004 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов суду апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; обґрунтовано; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто неподання звітності) було передбачено застосування виконавчими органами Пенсійного фонду України до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду України фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) наведена вище норма матеріального права із Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) була виключена.

У той же час згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. Абз. 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та абзаців 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) .

Отже, нарахування після 1 січня 2011 управлінням Пенсійного фонду України на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 4 червня 2013 року (справа № 21-170а13).

Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів Пенсійного фонду України, прийняте відповідачем 15 січня 2013 року, тобто після 1 січня 2011 року, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Суми залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.