Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Маслія В.І.,

Суддів: Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справа за касаційною скаргою Чопської митниці Міністерства доходів і зборів України (яка є правонаступником Ужгородської митниці Державної митної служби України) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗакарпатЄвроТранс" до Ужгородської митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Закарпатській області про визнання рішень суб'єкта владних повноважень протиправними та їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість,

У лютому 2009 року ТОВ "ЗакарпатЄвроТранс" звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії Митниці щодо відмови у здійсненні митного оформлення ввезених на митну територію Товариством транспортних засобів відповідно до поданих вантажних митних декларацій від 13 червня №№ 300070023/8/005166, 300070023/8/005167, 300070023/8/005168, 300070023/8/005169, 300070023/8/005170, 300070023/8/005171, та 19 червня 2008 року №№ 30007010/8/005517, 30007010/8/005518. 30007010/8/005519, 30007010/8/005520, 30007010/8/005522; визнати протиправними порушення Митницею встановленого законом строку надання пояснення щодо визначення митної вартості ввезених на митну територію позивачем транспортних засобів згідно з контрактом від 10.06.2008 року № 2008/10-06; визнати протиправними рішення відділу контролю митної вартості та номенклатури Митниці про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) від 19.06.2008 року №№ 1844, 1845, 1846, 1847, 1848, 1849, визнати неправомірним незастосування Митницею методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та визнати протиправними картки відмови Митниці від 17.07.2008 року №№ 300070010/2008/000188, 300070010/2008/000189, 300070010/2008/000189, 300070010/2008/000190, 300070010/2008/000191, 300070010/2008/000192, 300070010/2008/000193; стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства надмірно сплачене ввізне мите у розмірі 20 845 грн 49 коп. та надмірно сплачений ПДВ у розмірі 45 859 грн 6 коп., а також присудити Товариству здійснені ним судові витрати у розмірі 670 грн 44 коп.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.07.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною відмову Ужгородської митниці від здійснення митного оформлення ввезених позивачем на митну територію України легкових автомобілів марки "Фольксваген Тігуан" у відповідності до поданих 13.06.2008 року вантажних митних декларацій за №№ 300070023/8/005166, 300070023/8/005167, 300070023/8/005168, 300070023/8/005169, 300070023/8/005170, 300070023/8/005171, а також поданих 19.06.2008 року вантажних митних декларацій за №№ 30007010/8/005517, 30007010/8/005518, 30007010/8/005519, 30007010/8/005520, 30007010/8/005521, 30007010/8/005522; визнано протиправним порушення Ужгородською митницею встановленого строку надання пояснення щодо визначення митної вартості ввезених на митну територію позивачем легкових автомобілів марки "Фольксваген Тігуан" згідно контракту № 2008/10-06 від 10.06.2008 року; визнано протиправними рішення відділу контролю митної вартості та номенклатури Ужгородської митниці про визначення митної вартості товарів від 19.06.2008 року за №№ 1845, 1844, 1848, 1849, 1847, 1846; визнано неправомірними дії у незастосуванні Ужгородською митницею при визначенні митної вартості ввезених на митну територію позивачем легкових автомобілів марки "Фольксваген Тігуан" згідно контракту № 2008/10-06 від 10.06.2008 року, методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються; визнано протиправними картки відмови Ужгородської митниці від 17.07.2008 року за №№ 300070010/2008/000188, 300070010/2008/000189, 300070010/2008/000190, 300070010/2008/000191, 300070010/2008/000192, 300070010/2008/000193; повернуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "ЗакарпатЕвроТранс" суму надмірно сплачених митних платежів у розмірі 66699, 42 (шістдесят шість тисяч шістсот девяносто девять грн., 42 коп.) грн. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2013 року касаційну скаргу Чопської митниці, як правонаступника Ужгородської митниці, залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.07.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12.11.2014 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.10.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.06.2008 року між фірмою "AUTO - MOTORS V.N.s.r.o." та позивачем був укладений контракт № 2008/10-06 на купівлю-продаж шести легкових автомобілів марки "Фольксваген Тігуан". Загальна вартість вказаного договору становила 131 560 доларів США.

Зазначені автомобілі були ввезені на територію України та подані до митного оформлення 13.06.2008 року за вантажними митними деклараціями №№ 300070023/8/005166, 300070023/8/005167, 300070023/8/005168, 300070023/8/005169, 300070023/8/005170, 300070023/8/005171, в яких митна вартість автомобілів була визначена за методом 1 (ціною договору) та дорівнювала вартості згідно з контрактом та фактурній вартості.

Митницею було витребувано додаткові документи, перелік яких зазначено на звороті декларації митної вартості, а саме: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми-виробника товару; копії вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли такий товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару; будь-яку іншу цінову інформацію, що є в розпорядженні суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, яка відсутня у митного органу.

18.06.2008 року ТОВ "ЗакарпатЕвроТранс" були надані додаткові документи, зокрема, прайс-лист Генерального імпортера Volkswagen в Україні "Porsche Ukraine", експортні декларації відправника та інвойси від заводу виробника, а 19.06.2008 року було подано вантажні митні декларації №№ 30007010/8/005517, 30007010/8/005518, 30007010/8/005519, 30007010/8/005520, 30007010/8/005521, 30007010/8/005522 для розмитнення вищевказаних автомобілів.

Відділом контролю митної вартості та номенклатури Ужгородської митниці 19.06.2008 року були винесені рішення №№ 1844, 1845, 1846, 1847, 1848, 1849 про визначення митної вартості товарів за 6 (резервним) методом.

17.07.2008 року ТОВ "ЗакарпатЕвроТранс", не отримавши письмових рішень митниці щодо відмови в митному оформленні товарів, знову подало вантажні митні декларації №№ 300070010/8/006471, 300070010/8/006472, 300070010/8/006474, 300070010/8/006475, 300070010/8/006476, 300070010/8/006477 та декларації митної вартості за формою ДМВ-1 для митного оформлення автомобілів, із зазначенням митної вартості за 1 методом.

17.07.2008 року Митницею було видано картки відмови №№ 300070010/2008/000188, 300070010/2008/000189, 300070010/2008/000190, 300070010/2008/000191, 300070010/2008/000192, 300070010/2008/000193, із зазначенням вимог, виконання яких забезпечує прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України: "Декларант має визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення".

Листом № 195 від 18.07.2008 року Позивач звернувся до Ужгородської митниці із клопотанням про надання рішень про визначення митної вартості товарів, на підставі яких були видані картки відмови в прийнятті митної декларації.

18.07.2008 року позивачем до митного оформлення було подано вантажні митні декларації №№ 300070010/8/006563, 300070010/8/006564, 300070010/8/006566, 300070010/8/006567, 300070010/8/006568, 300070010/8/006569, 300070010/8/006564 та декларації митної вартості, визначеної відповідачем у оскаржуваних рішеннях про визначення митної вартості від 19.06.2008 року за 6 (резервним) методом.

Крім того, 18.07.2008 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання пояснень щодо того, яким чином митним органом було визначено митну вартість товару, задекларованого згідно з вантажними митними деклараціями №№ 300070010/8/006471, 300070010/8/006472, 300070010/8/006474, 300070010/8/006475, 300070010/8/006476, 300070010/8/006477, поданими 17.07.2008 року.

Листом № 11/24-3680 від 07 серпня 2008 року Ужгородська митниця надала пояснення щодо визначення митної вартості.

Не погоджуючись з винесеними відповідачем рішеннями про визначення митної вартості товарів, картками відмови в прийнятті митної декларації, та вважаючи дії Ужгородської митниці щодо надання відповіді на листи позивача з пропуском строку неправомірними, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач надав усі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості як при здійсненні митного оформлення, так і після, протягом строку дії гарантійних зобов'язань, як обов'язкові, так і можливі додатково витребувані, які дають можливість встановити дійсну вартість товару за ціною зовнішньоекономічного контракту, а тому у Митниці не було підстав для відмови у митному оформленні (випуску) товарів.

Колегія суддів частково погоджується з доводами судів попередніх інтонацій.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним кодексом України (4495-17) , що був чинним до 01.06.2012 року.

Відповідно до ст. 1 Митного кодексу України від 17.11.2002 року митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Згідно зі ст. 86 МК України митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (339-2008-п) , та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Колегія суддів дійшла висновку, що зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК України убачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Разом з тим, витребувавши додаткові документи, передбачені пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Також, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Частиною 4 статті 264 Митного кодексу України передбачено, що на письмову вимогу декларант має право на надання йому в тижневий строк з дня звернення письмового пояснення стосовно того, як митним органом було визначено митну вартість оцінюваних товарів.

Крім того, колегія суддів вважає, що у разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару, вона відповідно до вимог статті 266 МК України зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

У випадку якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій Митниці щодо застосування одразу шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, за відсутності будь-якого обґрунтування неможливості їх застосування в рішенні про визначення митної вартості товарів.

Разом з цим, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо повернення позивачу сум надмірно сплачених митних платежів, є помилковими.

Питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, відносяться до виключної компетенції митних органів.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, діючого на час спірних правовідносин, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. № 618 (z1097-07) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за № 1097/14364 (z1097-07) для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Щодо надання Висновку про повернення, то він регулюється Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого Наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 № 611/147 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за № 1095/14362 (z1095-07) . (далі Порядок № 611/147). Згідно п.7 наведеного Порядку відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13; 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-21а14, 21-29а14) та ін.

Таким чином, доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу та підтверджуються вище переліченими нормами права і встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Чопської митниці Міністерства доходів і зборів України (яка є правонаступником Ужгородської митниці Державної митної служби України) – задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "ЗакарпатЄвроТранс" суму надмірно сплачених митних платежів у розмірі 66699,42 (шістдесят шість тисяч шістсот дев’яносто дев’ять грн., 42 коп.). В задоволенні позову в цій частині – відмовити.

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року – залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, що встановлені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.