Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - УЗТ командування ВВ МВС України), Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ ВВ МВС України) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,

У травні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що з 1992 року по 2010 рік проходив службу в у внутрішніх військах МВС України, зокрема з 1991 року по 2000 рік - у підрозділах Національної гвардії України. Вказує, що під час проходження служби у 1994 році отримав поранення, через яке у січні 2011 року йому встановлено 3 групу інвалідності. Зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1999 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ), проте УЗТ командування ВВ МВС України відмовило йому у виплаті цієї допомоги через відсутність документів, що свідчать про причини та обставини його поранення. Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, просив суд зобов'язати УЗТ командування ВВ МВС України та ГУ ВВ МВС України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 48-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) "Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (далі - постанова КМУ № 499).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ВВ МВС України та УЗТ командування ВВ МВС України щодо відмови у прийнятті рішення про призначення та виплату ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби. Зобов'язано ГУ ВВ МВС України та УЗТ командування ВВ МВС України призначити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу на підставі поданих ним 04 квітня 2011 року документів, відповідно до постанови КМУ № 499 (499-2008-п) , нарахувати та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу згідно з абзацом 8 підпункту 2 пункту 2 постанови КМУ № 499 (499-2008-п) .

У касаційній скарзі УЗТ командування ВВ МВС України порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, положень постанови КМУ № 499 (499-2008-п) . Вказує, що суд не повно з'ясував обставини справи та дав неправильну оцінку наданим доказам.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 14 листопада 1992 року по 09 грудня 2010 рік ОСОБА_4 проходив військову службу у Національній гвардії України, яка з 1999 року була передана до складу ВВ МВС України, а з 24 листопада 2000 року переформована в УЗТ командування ВВ МВС України, де позивач продовжував службу.

Наказом начальника УЗТ командування ВВ МВС України від 09 грудня 2010 року № 281 з 09 грудня 2010 року ОСОБА_4 звільнено у відставку з посади начальника служби артилерійського озброєння за пунктом "б" (за станом здоров'я) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

З 04 січня 2011 року позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з пораненням, отриманим ним 02 вересня 1994 року, що підтверджується довідкою Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії 10 ААА № 484280. В цій-же довідці зазначено що причиною інвалідності стало поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

У квітні 2011 року позивач звернувся до начальника УЗТ командування ВВ МВС України про виплату йому одноразової грошової допомоги. Проте, листом від 12 квітня 2011 року відповідач повідомив, що ОСОБА_4 необхідно надати документи, що свідчать про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України від 26 березня 1992 року № 2235-ХІІ "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовців внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" (3781-12) та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Частиною 2 статті 16 Закону України № 2011-XII, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, визначені постановою КМУ № 499 (499-2008-п) (далі - Порядок).

За умовами підпункту 2 пункту 2 цього Порядку, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) - інвалідам ІІІ групи у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 48-місячного грошового забезпечення.

Згідно з переліком документів, затвердженим пунктом 3 Порядку, особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, повинні подати за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Разом з тим, форма такого документу законодавчо не визначена, а тому, за приписами наведеної норми такими документами можуть бути будь-які відомості, які свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Отже, відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Як встановлено апеляційним судом під час бойового гранатометання 02 вересня 1994 року ОСОБА_4 при виконанні обов'язків військової служби отримав множинні поранення грудей, сліпі вогнепальні дрібноосколкові поранення грудей, підборіддя, верхніх кінцівок, що в подальшому призвело до встановлення йому групи інвалідності у 2010 році.

Такі висновки додатково підтверджуються копією свідоцтва про хворобу від 15 жовтня 2010 року № 141, довідкою від 07 вересня 1994 року № 15/403 та іншими матеріалами справи.

Згідно з листом військової прокуратури Львівського гарнізону від 07 квітня 2011 року № 1/1684вих11 кримінальна справа по факту поранення ОСОБА_4 02 вересня 1994 року не порушувалась. Відомості щодо перебування позивача під час поранення у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження в матеріалах справи відсутні.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу призначення комісії, проведення розслідування та видачі висновку про причини та обставини поранення, однак таке розслідування проведене не було.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій суб'єктів владних повноважень та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, якщо визнає, що судами не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Західного територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.