Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування постанови,

за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року,

У серпні 2013 року ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" пред'явило позов до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Чернігівський прикордонний загін) про скасування постанови від 14.06.2013 р. № 2253/1 про накладення штрафу.

Позов обґрунтувало тим, що відповідач безпідставно притягнув його до відповідальності за невиконання передбаченого Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" (2920-14) обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, оскільки Угодою про міжнародне пасажирське сполучення 1951 року (998_014) , яка має вищу юридичну силу порівняно з національним законодавством України, такого обов'язку не встановлено. Зазначило також, що ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" не є перевізником в розумінні Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" (2920-14) , так як не має ліцензії на здійснення перевезень на території України.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

В запереченнях на касаційну скаргу Чернігівський прикордонний загін просить залишити без змін постанову апеляційного суду, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 30.05.2013 р. у пункті контролю для залізничного сполучення "Хоробичі", у потязі сполученням "Херсон - Санкт-Петербург" прикордонним нарядом відділу прикордонної служби "Деревини" під час здійснення прикордонного контролю та перевірки документів було виявлено громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів останнього), у якого були відсутні документи, що посвідчують особу та надають право на перетинання державного кордону України і в'їзду до Республіки Білорусь.

Відносно ОСОБА_4 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 204-1 КУпАП, та прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.

Крім того, відповідачем складено протокол від 30.05.2013 р. № 530193 про вчинення ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" правопорушення, пов'язаного зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень.

Постановою першого заступника начальника Чернігівського прикордонного загону від 14.06.2013 р. № 2253/1 на перевізника - ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" накладено штраф у розмірі 8500 грн за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів.

Законодавство України, що регулює порядок здійснення міжнародних пасажирських перевезень залізничним транспортом та відповідальність перевізників під час їх здійснення, складається, зокрема, із Закону України від 04.07.1996 р. № 273/96-ВР "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) , Закону України від 10.01.2002 р. № 2920-III "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" (2920-14) , Угоди про міжнародне пасажирське сполучення від 01.11.1951 р. (998_014) зі змінами та доповненнями на 01.05.2010 р., а також ратифікованих Україною Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї від 15.11.2000 р. (995_791) та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю від 15.11.2000 р. (995_790) , що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р. (995_789) , Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005 р. (994_858)

Згідно з положеннями Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (998_014) , сторонами якої є в тому числі Україна і Російська Федерація, пасажир, відправник і отримувач багажу або товаробагажу зобов'язані дотримуватися паспортно-адміністративних (у тому числі візових), митних та інших правил, встановлених при проїзді залізничним транспортом у міжнародному сполученні, як відносно себе, так і відносно своєї ручної поклажі, багажу та товаробагажу. Перевізник не вправі контролювати дотримання вказаних правил, за винятком встановлених міжнародними угодами в галузі залізничного транспорту, та не несе відповідальності за невиконання цих правил пасажиром, відправником та отримувачем багажу або товаробагажу (стаття 38). В разі відсутності в даній Угоді необхідних положень застосовуються норми національного законодавства (стаття 39).

Статтею 11 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та статтею 11 Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю передбачено, що без шкоди для міжнародних зобов'язань щодо вільного пересування людей Держави-учасниці, наскільки це можливо, встановлюють такі заходи прикордонного контролю, які можуть знадобитися для попередження і виявлення торгівлі людьми (пункт 1). Кожна Держава-учасниця вживає законодавчих або інших належних заходів для попередження, наскільки це можливо, використання транспортних засобів, експлуатованих комерційними перевізниками, при вчиненні злочинів, визнаних такими відповідно до статті 5 цього Протоколу (пункт 2). У відповідних випадках і без шкоди для застосовних міжнародних конвенцій такі заходи включають встановлення для комерційних перевізників, у тому числі будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-яких транспортних засобів, зобов'язання переконатися в тому, що всі пасажири мають документи на в'їзд/виїзд, необхідні для в'їзду до приймаючої держави (пункт 3). Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства для того, щоб передбачити санкції за порушення зобов'язання, встановленого в пункті 3 цієї статті.

Аналогічні положення закріплені в статті 7 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.

Частиною другою статті 221 Закону України "Про залізничний транспорт", доповненою згідно із Законом України від 02.12.2010 р. № 2753-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності перевізників, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення" (2753-17) (у редакції Закону України від 05.07.2012 р. № 5099-VI (5099-17) ) встановлено обов'язок перевізника при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні до початку такого перевезення перевірити наявність у пасажира паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документа, що його замінює, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. № 2753-VI (2753-17) ) підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо правомірності притягнення позивача до відповідальності за невиконання ним визначеного національним законодавством України, прийнятим на виконання міжнародно-правових норм, обов'язку перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування.

При цьому ВАТ "Федеральна пасажирська компанія", яке здійснює міжнародні перевезення пасажирів залізничним транспортом, зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності та діє на підставі ліцензії згідно із законодавством держави місцезнаходження, є перевізником як в розумінні Угоди про міжнародне пасажирське сполучення, так і в розумінні законів України "Про прикордонний контроль" (1710-17) та "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" (2920-14) , тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не є суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.