Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів при секретарі судового засідання за участю представника комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г., Руденко Н.В., Петруньок С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

20 червня 2013 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів пред'явило позов до комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 63667,80 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 63667,80 грн..

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (код рядка 01) - 33 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (код рядка 02) - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (код рядка 03) - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників (код рядка 04) - 2079,0 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника (код рядка 05) - 63000,00 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (код рядка 06) - 63000,00 грн.

Відповідно до розрахунків позовних вимог та розміру пені, сума штрафних санкцій за нестворені протягом 2012 року Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва робочі місця для працевлаштування інвалідів складає 63000,00 грн., пеня - 667,80 грн.

Згідно листа Деснянського районного центру зайнятості № 22-2531 від 18 квітня 2013 року Відповідач у період з лютого по квітень 2012 року звіти про наявність вакансій до центру зайнятості не подавались.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем не було виконано протягом 2012 року вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (875-12) (з наступними змінами і доповненнями, далі - Закон № 875-XII (875-12) ) щодо працевлаштування одного інваліда та не вжито всіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2013 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанції не погоджується із огляду на наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Згідно з вимогами частин 1 - 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 року (1767-2001-п) , підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач у 2012 року звіти про наявність вакансій до центру зайнятості не подавав тільки з лютого по квітень (три місяці), разом з цим Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів пред'явило позов до позивача про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 63000 грн. та пені в розмірі 667,80 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році.

У січні та грудні 2012 року на комунальному підприємстві по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" працювало по одній особі, яким у відповідності до вимог чинного законодавства встановлено інвалідність, звіти про наявність вакансій, у тому числі для інвалідів, за січень-квітень 2012 року до служби зайнятості підприємством не подавались, а в період з травня 2012 року по грудень 2012 року підприємством своєчасно подавались звіти до служби зайнятості з інформацією про наявність вакансій, у тому числі для інвалідів, проте такі особи для працевлаштування на підприємство центром зайнятості не направлялись.

Суд першої інстанції, без врахування зазначеного, розглядаючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги не дослідив, що адміністративно-господарські санкції в розмірі 63000 грн. та пеня в розмірі 667,80 грн. розраховані з урахуванням невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за весь 2012 році, а не лише за три місяці.

Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, недоліків рішення суду першої інстанції не усунув.

Від встановлення вказаних обставин та їх дослідження в судовому засіданні залежить правильність вирішення вимог позивача.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так як судами не були дослідженні вказані обставини, відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і винести законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.