Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Павлоградвугілля" до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про скасування постанов, що переглядається за касаційною скаргою Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року,

У лютому 2010 року ПАТ "Павлоградвугілля" (Товариство) звернулося до суду з позовом до Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області (відповідача замінено на Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (Агентство) про скасування постанов.

Зазначали, що оскаржуваними постановами до позивача застосовано санкції за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів.

Посилаючись на те, що розрахунки перевитрат проведені невірно, а Методика їх обчислення не зареєстрована у Міністерстві юстиції України, просили скасувати постанови Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області від 24 лютого 2009 року № 15-5/3.12-15 та від 26 травня 2009 року № 15-5/3.12-54.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Агентство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що Територіальним управлінням Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області 24 лютого 2009 року проведено планову перевірку використання паливно-енергетичних ресурсів ВАТ "Павлоградвугілля" - ВСП "Шахта Самарська", за результатами якої складено акт від 24 лютого 2009 року за № 15-5/3.21-11.

Під час перевірки встановлено порушення положень пункту "е" статті 11 Закону України Закону України від 1 липня 1994 року № 74/94-ВР "Про енергозбереження" (74/94-ВР) ( Закон № 74/94-ВР (74/94-ВР) ) та третього абзацу розділу ІІ додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1993 року № 699 (699-93-п) : перевитрати теплової енергії, спричинені відсутністю теплоізоляції на водяних водопідігрівачах ВП-1-14-20 в бойлерній АПК; перевитрати активної електричної енергії при роботі вентилятора ВДЦ-31,5С № 1 з пр=0,4; перевитрати електроенергії тяговими батареями з простроченим строком служби.

За результатами перевірки до позивача застосовані санкції, зокрема, постановою від 24 лютого 2009 року № 15-5/3.12-15 затосована підвищена плата за спожиті енергоресурси в розмірі 3 825,37 грн, а постановою від 26 травня 2009 року № 15-5/3.12-54 - в розмірі 5 397,84 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що Методика обчислення перевитрат енергоносіїв, що застосована при розрахунку розміру санкцій, не зареєстрована у Міністерстві юстиції України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок перевитрат енергоносіїв здійснено з використанням Методики визначення неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), затвердженої наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 13 грудня 2006 року № 89 (Методика).

Судами правильно не враховані твердження відповідача про відсутність у оскаржуваних постановах посилання на Методику, оскільки її застосування вбачається з акта перевірки.

Вирішуючи питання про правомірність її застосування, колегія суддів виходить з такого. Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Також установлено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

На виконання цього Указу постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Підпунктом "б" пункту 4 Положення встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Відповідно до підпункту "е" пункту 5 Положення на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Пунктом 15 Положення передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Методика була затверджена наказом Державного комітету України з енергозбереження від 26 жовтня 2001 року № 113.

16 листопада 2001 року Міністерство юстиції України відмовило у державній реєстрації зазначеної Методики з посиланням на те, що вона має нормативно-технічний характер (встановлює механізм визначення обсягу неефективного використання ПЕР на промислових об'єктах, що виробляють і споживають електричну та теплову енергію). Указом Президента України від 31 грудня 2005 року № 1900/2005 (1900/2005) утворено Агентство.

Відповідно до статті 7 Положення про Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2006 року № 412 (412-2006-п) , нормативно-правові акти Агентства підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

Наказом від 13 грудня 2006 року № 89 Агентство перезатвердило Методику, проте на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому законодавством порядку її не подало.

Як видно зі змісту Методики, нею встановлено порядок визначення обсягу неефективного використання ПЕР, наведено формули для виконання розрахунків їх перевитрат з метою забезпечення економічного механізму енергозбереження.

Проведені відповідно до Методики розрахунки обсягів нераціонального використання ПЕР використовуються при застосуванні економічних санкцій та нарахуванні енергетичного збору.

Ця Методика, відповідно до сфери її застосування, поширюється на всі підприємства і установи по отриманню, переробці, перетворенню, транспортуванню, зберіганню, обліку та використанню ПЕР, розміщених на території України, а також на окремі споруди та інженерні об'єкти інших підприємств і установ та їх філій незалежно від форм власності, що виробляють або споживають електричну та теплову енергію, а також інші ПЕР.

Метою застосування Методики є: виконання розрахунків перевитрат ПЕР; контроль за додержанням норм законодавства про енергозбереження на підприємстві; контроль за виконанням вимог нормативних документів щодо підтримання та підвищення технічного рівня енергоефективності обладнання та систем енергопостачання тощо.

Зважаючи на коло суб'єктів, на яких поширює свою дію Методика, а також те, що на підставі проведених відповідно до її вимог розрахунків обсягів нераціонального використання ПЕР застосовуються економічні санкції та нараховується енергетичний збір, колегія суддів вважає, що цей нормативно-правовий акт міг бути направлений на виконання лише після його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 4 червня 2013 року № 21-140а13.

З викладеного вбачається, що суди дійшли правильних висновків про незаконність оскаржуваних постанов, які не спростовуються доводами касаційної скарги.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.