Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Пилипчук Н.Г. Приходько І.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Обухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управлянні Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 у справі № 2а-2015/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011 № 0001002301/2067.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.10.2007 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт № 1804/231/35470990 від 13.10.2011;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з ПДВ на суму 492 115 грн.;

- на підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001002301/2067 від 04.11.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 492 902 грн. (яких: 492 115 грн. - основний платіж та 787 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Контролюючий орган, з врахуванням даних актів перевірок контрагентів позивача ТОВ "Технопром Буд", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Самай-10", дійшов висновку, що господарські договори, що укладені між позивачем та вказаними контрагентами, не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними, а тому вважає неправомірним формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами їх здійснення.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , так і Податковим кодексом України (2755-17) .

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України (2755-17) , які є тотожними з положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено з ТОВ "Ерітаж" - договір № 10/02/-11 від 10.02.2011 на поставку макулатури, з ТОВ "Самай-10" - договір № 01/06-2011 від 01.06.2011 на поставку макулатури, з ТОВ "Технопром Буд" - договори № 22 від 19.07.2010, № 24 від 20.10.2010 на проведення монтажу промислового та електрообладнання.

Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними підтверджено факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей та надання послуг.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ані в акті перевірки, ні в поданих запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять надані позивачем первинні бухгалтерські документи та не вказував на їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість, у той час як відповідачем не доведено правомірність прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Обухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управлянні Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .