Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Клюковського Максима Володимировича, Державної реєстраційної служби України, третя особа - Реєстраційна служба Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області, про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Державної реєстраційної служби України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулося до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України (Служба) та державного реєстратора прав на нерухоме майно Служби Клюковського М.В. про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.

Зазначала, що у березні 2014 року подала до Служби заяву про реєстрацію права власності на артезіанську свердловину. Реєстратор відмовив у державній реєстрації прав, мотивувавши це тим, що об'єкт, про реєстрацію права на який йдеться, є складовою частиною земельної ділянки, а не самостійним об'єктом.

Посилаючись на протиправність такого висновку, просила визнати протиправним та скасувати рішення Реєстратора від 3 березня 2014 року № 11349326, зобов'язавши Службу зареєструвати за позивачем право власності на артезіанську свердловину № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Служба, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що у березні 2014 року позивач звернулася до Служби із заявою про реєстрацію права власності на артезіанську свердловину № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

3 березня 2014 року Реєстратор відмовив у державній реєстрації прав (рішення № 11349326), з посиланням на те, що об'єкт, про реєстрацію права на який йдеться, є складовою частиною земельної ділянки, а не самостійним об'єктом.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право власності позивача на свердловину виникло на підставі рішення суду, а у Реєстратора не було підстав для його невиконання.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, як це передбачено частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи скарги зводяться до того, що Державна реєстраційна служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо реєстрації прав на нерухомість є державний реєстратор. Також зазначають, що проведення реєстрації є дискреційними повноваженнями реєстратора, тому суд не може перебирати їх, ухвалюючи рішення про зобов'язання здійснити реєстрацію.

Надаючи правову оцінку переліченим твердженням відповідача, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" єдиним суб'єктом, наділеним повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення про відмову в державній реєстрації винесено державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Клюковським М.В.

За таких обставин, суд першої інстанції помилково зобов'язав у резолютивній частині свого рішення Службу, а не Реєстратора усунути порушення прав позивача.

Розглядаючи питання щодо правомірності зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, колегія суддів погоджується з викладеними у касаційній скарзі доводами відповідача.

З мотивів, викладених вище, Державна реєстраційна служба України не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

Крім того, аналіз Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) дає підстави стверджувати, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів та отримання відповідей на запити від інших повноважних органів.

Розглянувши справу, суди досліджували виключно наявність у свердловини статусу окремого об'єкта нерухомості та наявності у позивача права власності на неї.

Тому суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію права за обставин, коли достеменно не встановлено, що усі подані документи є належним чином оформлені, а усі етапи їх перевірки - завершені.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року - скасувати.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року змінити.

Викласти третій абзац резолютивної частини цієї постанови у такій редакції "Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Клюковського Максима Володимировича повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) щодо реєстрації права власності на артезіанську свердловину № 1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1".

В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.