Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

У травні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача. Просив стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 6409642 грн. 05 коп. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені у розмірі 1281 грн. 93 коп.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не забезпечив установленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому відповідно до ст. 20 вказаного Закону повинен сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 вересня 2014 року залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року.

Постановою Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 вересня 2014 року, а справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення адміністративно-господарських санкцій направлено до суду касаційної інстанції на новий розгляд.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно звіту відповідача за формою 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначена відповідачем як 76, хоча фактично протягом року на підприємстві інвалідів працювало 155 осіб. Кількість робочих місць для інвалідів розрахована відповідачем з фактичних робочих місць, на яких не заборонена праця інвалідів.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням вищевказаної норми, висновки і мотиви, з яких була скасована ухвала Вищого адміністративного суду України від 3 вересня 2014 року, є обов'язковими для суду касаційної інстанції при новому розгляді цієї справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці. До то ж зазначили, що позовні вимоги необґрунтовані, оскільки відповідач вжив заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду апеляційної інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, до того ж не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 ст. 20 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю,де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Отже, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Однак, суди попередніх інстанцій, вказаних вимог Закону не врахували.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Разом з тим, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій всупереч вимог ст. 159 КАС України належним чином не перевірили правомірності розрахування відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, та в залежності від цього не з'ясували чи вжив відповідач усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів. При цьому, суди в порушення вимог ст. 159 КАС України не перевірили правильності розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, заявлених у позові.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення вищенаведених норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанцій в силу положень ст. 220 КАС України позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.