Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року у справі № 2а-2218/12/2770 за позовом ОСОБА_4 до Севастопольської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішень, -

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Севастопольської міської ради, третя особа - ОСОБА_5, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати протиправними та скасувати рішення Севастопольської міської ради від 15 січня 2008 року № 3584 та від 10 березня 2010 року № 9674.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що спірні рішення порушують права позивача, як особи, що володіє спірною земельною ділянкою, оскільки вона раніше заволоділа спірною земельною ділянкою та здійснювала її огорожу, будівництво підпорної стіни, насадження дерев, а відтак має право на набуття у власність спірної земельної ділянки в порядку набувальної давності. Крім того, оскаржувані рішення прийняті без громадського обговорення містобудівної документації, за відсутності розподілу кварталу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Севастопольської міської ради від 15 січня 2008 року № 3584 "Про дачу згоди гр. ОСОБА_5 на передачу у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки". Визнано протиправним та скасовано рішення Севастопольської міської ради від 10 березня 2010 року № 9674 "Про передачу у власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0826 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)".

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що при прийнятті зазначеного судового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_2 та є власником частки домоволодіння за зазначеною адресою.

Рішенням Севастопольської міської ради 9-ї сесії 5-го скликання від 15 січня 2008 року № 3584 надано згода ОСОБА_5 на передачу у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,0950 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки.

Рішенням сесії 17-ї сесії 5-го скликання Севастопольської міської ради від 10 березня 2010 року № 9674 затверджено проект землеустрою по відводу земельної ділянки з встановленням меж в натурі (на місцевості) площею 0,0826 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); передано у власність громадянина України ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0826 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з віднесенням до категорії земель жилої і громадської забудови.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги з тих підстав, що земельна ділянка не була вільною та мала відноситись до охоронної зони у зв'язку із існуванням лінії електропередач, розворотного майданчику та побудованих споруд мешканцями мікрорайону (підпорна стінка, металева огорожа з боку АДРЕСА_3 та інших споруд). З аналогічних підстав суд вважає протиправним рішення міської ради № 9674 від 10 березня 2010 року про віднесення вказаної земельної ділянки до категорії земель жилої та громадської забудови.

Між тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено порушення її прав прийняттям спірних рішень відповідача про передачу у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_5, оскільки належних доказів наявності у позивача права на спірну земельну ділянку не надано.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок суду апеляційного інстанції про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, у тому числі: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою відмови міської ради у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншою містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 га.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права на земельні ділянки підтверджуються документами, визначеними статтею 126 ЗК України.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_5 на підставі проекту землеустрою по відводу земельної ділянки з встановленням меж в натурі (на місцевості), узгодженої у встановленому порядку.

Посилання скаржника на ту обставину, що вона здійснювала огорожу земельної ділянки, будівництво підпорної стіни, насадження дерев, а відтак має право на набуття у власність спірної земельної ділянки в порядку набувальної давності є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 Земельного кодексу України (в редакції, на час прийняття оскаржуваного рішення) громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, право користування земельними ділянками за давністю користування набувається особами на підставі рішень органу державної влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) на підставі звернень таких осіб.

Водночас, на спірній земельній ділянці позивачем та іншими мешканцями кварталу було споруджено кам'яну підпорну стіну, металеву огорожу, висаджено біля 40 дерев. При цьому, зареєстрованого права позивача на спірну земельну ділянку не існує.

З огляду на вказані обставини, позивач користувалась спірною земельною ділянкою з порушенням вимог про добросовісність користування.

Крім того, ст. 118 ЗК України встановлено порядок розгляду клопотань громадян про надання у власність земельних ділянок державної і комунальної власності. Проект землеустрою з відведення земельної ділянки, а також рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина в порядку ст. 118 ЗК України не підлягає будь-якому громадському обговоренню.

Відведення спірної земельної ділянки та відповідна документація з землеустрою (проекти землеустрою) - відповідно до закону не є предметом громадських обговорень та відповідного інформування, у тому числі позивача.

Також, підтверджено факт відсутності на земельній ділянці лінії електропередач, та охоронних зон лінії електропередач, зокрема, документацією проекту землеустрою та її узгодженням уповноваженими органами, а саме: висновком державної експертизи землевпорядної документації від 31.08.2009 № 4466/09; висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 467 від 20.05.2008; висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення та встановлення меж та площі земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 в Ленінському районі; містобудівним висновком № 2036/4-2 від 18.04.2008; висновком Севастопольської СЕС № 96 від 20.05.2008 щодо вибору земельної ділянки під забудову; висновком Головного управління Держкомзему у м. Севастополі № 683/09 від 16.06.2009 про погодження проекту землеустрою; викопіюванням з Генерального плану М.Севастополя до 2025 року; кадастровим планом спірної земельної ділянки; планом розташування земельної ділянки з узгодженням охоронних зон інженерних комунікацій.

В силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею цього Кодексу.

Позивачем не доведено порушення її прав прийняттям спірних рішень відповідача про передачу у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_5

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених положень закону, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення Севастопольської міської ради від 15 січня 2008 року № 3584 та від 10 березня 2010 року № 9674 прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.