820/12886/13-а Про визнання протиправними дії Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель щодо складання акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства - 15.01.2015 Прийняття

В грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства у Харківській області (далі по тексту Інспекція сільського господарства), яким просив визнати протиправними дії Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Харківської області щодо складання акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.03.2012 р. відносно ОСОБА_4; визнати протиправними дії Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Харківської області щодо невиявлення порушень земельного законодавства з боку ОСОБА_5 в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.03.2012 р. відносно ОСОБА_4

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014року у справі № 820/12886/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недоведеності позивачем своїх вимог, оскільки в процесі розгляду справи було встановлено, що під час здійснення позапланової перевірки державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель Харківської області діяв відповідно до вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання протиправними дій інспектора.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати вказані вище судові рішення та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

ОСОБА_5 подала до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому наголошувала на відповідності судових рішень обставинам справи та вимогам законодавства України, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Харківської області Головного управління Держкомзему у Харківській області Карпенком А.В. відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" проведено позапланову перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства ОСОБА_5 при використанні земельної ділянки по АДРЕСА_1.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.03.2012 року із змісту якого вбачається, що згідно договору купівлі - продажу від 07.08.2000р. ОСОБА_5 купила у ОСОБА_7 40/100 часток жилого будинку по АДРЕСА_1. Зазначений будинок знаходиться у спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого станом на 11.06.2010 року, площа домоволодіння складає 694 кв.м., що підтверджується обстеженням земельної ділянки.

Зважаючи на вказане, ознак порушень земельного законодавства, за які передбачені адміністративну чи кримінальну відповідальність згідно ст. 211 Земельного кодексу України, перевіркою не виявлено.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

У відповідності до п.п.5.1, 5.2, 5.4, 5.5, 5.6 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12 грудня 2003 р. N 312, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 р. за N 1223/8544 (z1223-03) (який був чинним на час проведення перевірки, далі по тексту Порядок), при проведенні всіх видів перевірок державний інспектор складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства складається за результатами перевірки: якщо виявлено чи не виявлено порушення земельного законодавства; при усуненні чи не усуненні раніше виявлених порушень у строк, установлений у приписах (у тому числі і в повторно виданих приписах); при неможливості встановити особу порушника.

В акті державний інспектор зазначає: дату та місце складання акта; посаду та прізвище інспектора (інспекторів), який (які) проводив (проводили) перевірку; посади та прізвища осіб, які були залучені до перевірки; посаду та прізвище представника юридичної особи чи прізвище фізичної особи, які були присутні при перевірці; місцезнаходження юридичної чи фізичної особи, які перевіряються; місце розташування земельної ділянки, її площу згідно із земельно-кадастровою документацією та фактичну площу, яка використовується; категорію земель та склад угідь; цільове призначення та фактичний стан використання (освоєння) земельної ділянки; наявність документів, які посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; обставини порушення земельного законодавства; суть порушення з посиланням на акти чинного законодавства, вимоги яких порушені.

Акт підписується державним інспектором (інспекторами), який (які) проводить (проводять) перевірку, представником юридичної особи чи фізичною особою, що використовують земельні ділянки, свідками (за їх наявності).

В акті наводиться план-схема місця розташування земельної ділянки (схематичний абрис чи викопіювання з картографічних матеріалів планів земельної ділянки з прив'язкою до місцевості та зазначенням суміжних землекористувачів). На плані-схемі вказується загальна площа земельної ділянки та площа, на якій виявлено порушення (забруднення, самовільне зайняття тощо).

Суди попередніх інстанцій досліди дослідили акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.03.2012 року на предмет правомірності та відповідності до закону дій посадової особи Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Харківської області по його складанню.

Порушень встановлено не було, на підставі чого судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджує правову позицію судів.

Протилежного твердженнями касаційної скарги не доведено.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Як вбачається із змісту акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.03.2012 року позапланова перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки здійснена у відношенні ОСОБА_5

Позивач не був суб'єктом проведення перевірки, тому судова колегія касаційної інстанції вважає, що будь-які права, свободи або інтереси першого в ході проведення позапланової перевірки не порушені.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 фактично покладені доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що адміністративними судами правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014року у справі № 820/12886/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.