Згідно статті 722 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
право
власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його
прийняття. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім
тих, що пов'язані з його недійсністю. Оскільки суд прийшов до
переконання, що вказаний договір дарування не був спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому,
такий договір дарування слід визнати недійсним.
РIШЕННЯ
27 грудня 2006 року Справа № 3/31-4/1
Постійно діючий Третейський суд при ЛАУРН
Третейський суддя, який розглядає справу одноособово, -
правознавець Гончаров I.В.
Суддя обраний у відповідності до Третейської угоди від 20
жовтня 2006 року та Регламенту Суду.
Місце третейського розгляду: місто Львів, вулиця Підвальна, 3
За позовом: С. В. М.
До відповідача: С. В. В.
Про визнання недійсним договору дарування квартири № 4, що в
будинку № 55, розташованого по вулиці Л., в місті Б. Н-ської
області та про визнання права власності на квартиру № 4, що в
будинку № 55, розташованого по вулиці Л., в місті Б. Н-ської
області.
За участю:
Від позивача С. В. М.
Від третьої особи С. В. М. (довіреність від 17.11.2006 року)
Від відповідача Г. О. М. (довіреність від 03.11.2006 р.)
Третейський суд на підставі третейської угоди сторін від 20
жовтня 2006 року вважає себе компетентним розглянути даний спір.
Сторони не заявляли про відсутність компетенції суду.
Ухвалою третейського суду від 23 листопада 2006 року визнано,
що Постійно діючий Третейський суд при ЛАУРН є компетентний
розглянути дану справу. Матеріали позову направлено для розгляду
одноособово третейським суддею Гончаровим I.В.
Ухвалою третейського суду від 04 грудня 2006 року відкрито
провадження по даній справі та справа призначена до розгляду на 27
грудня 2006 року. Позивача зобов'язано сплатити повністю
третейський збір. Відповідача зобов'язано подати суду
документально обгрунтований відзив на позовну заяву.
Позивачем сплачено третейський збір повністю 26 (27) грудня
2006 року.
Відводи від сторін та самовідвід судді на час прийняття
рішення відсутні.
Суть спору:
28 грудня 2004 року між сторонами укладено договір дарування
квартири за адресою: Н-ська область, місто Б., вулиця Л., 55
квартира 4. За умовами договору Даруватель, яким є позивач по
справі, подарував, а Обдарований, яким є відповідач по справі,
прийняв в дар квартиру № 4, що в будинку № 55, розташованого по
вулиці Л., в місті Б.у Н-ської області. Подарована квартира
складається з трьох житлових кімнат та кухні. Загальна площа
квартири становить 73,7 кв.м., житлова 54,0 кв.м. Після укладення
договору дарування, 04.02.2005 року відповідач зареєстрував право
власності на квартиру в ОДКБТI та ЕО, в реєстровій книзі № 12 за №
1502. З моменту укладення зазначеного договору дарування
відповідач, як вважає позивач, фактично спірну квартиру в дарунок
не прийняв, обов'язків власника нерухомого майна не виконував. Всі
комунальні платежі за квартиру продовжував сплачувати С.В.М., який
також за свій кошт ніс інші витрати на спірну квартиру, зокрема,
здійснював поточний ремонт квартири, замінював за свій кошт
комунікації, які виходили з ладу. З 2001 року відповідач із сім'єю
в спірній квартирі не проживає, хоч і зареєстрований в такій. В
квартирі фактично проживає позивач та його дружина. Спірна
квартира, як стверджує позивач, є єдиним місцем проживання його та
С. Д. П.. Договір дарування уклав, щоб уникнути спірних питань
спадкування, які можуть виникнути після того, як відкриється
спадщина. Позивач просить визнати недійсним договір дарування
квартири як такий, що укладений без наміру створити правові
наслідки, та просить визнати за ним право власності на спірну
квартиру.
В третейському суді С.В.М. свої інтереси захищав самостійно,
а також представляв інтереси третьої особи без самостійних вимог
С.Д.П. згідно нотаріально посвідченої 17 листопада 2006 року
довіреності. В судовому засіданні С.В.М. як позивач та як
представник третьої особи позов підтримав повністю. Дав пояснення
аналогічні викладеним у позовній заяві. Просить позов задовольнити
в повному обсязі.
Представник відповідача Г.О.М., яка діяла на підставі
нотаріально посвідченої 03 листопада 2006 року довіреності, подала
до суду пояснення на позовну заяву, в яких визнала позовні вимоги
С.В.М. підставними, та підтвердила викладене у позовній заяві. В
судовому засіданні представник відповідача просила позов
задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та
представників сторін, Третейський суд встановив наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про третейські суди"
( 1701-15 ) (1701-15)
( 1701-15 ) (1701-15)
юридичні та/або фізичні особи мають право
передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає
з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків,
передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд
третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди,
яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на
вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом
рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих
самих підстав.
28 грудня 2004 року між позивачем С.В.М., та відповідачем
С.В.В. укладено договір дарування квартири за адресою: Н-ська
область, місто Б., вулиця Л., 55 квартира 4. С.Д.П. як дружина
позивача дала свою письмову згоду на укладення даного договору
дарування. Відповідно до умов цього Договору Даруватель, яким є
позивач по справі, подарував, а Обдарований, яким є відповідач по
справі, прийняв в дар квартиру № 4, що в будинку № 55,
розташованого по вулиці Л., в місті Б.у Н-ської області.
Подарована квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні.
Загальна площа квартири становить 73,7 кв.м., житлова 54,0 кв.м.
Після укладення договору дарування, 04.02.2005 року відповідач
зареєстрував право власності на квартиру в ОДКБТI та ЕО, в
реєстровій книзі № 12 за № 1502.
Судом встановлено, що з моменту укладення договору дарування
відповідач фактично не здійснював жодних дій, які б свідчили про
те, що він прийняв у власність квартиру. Зокрема, відповідач не
здійснював оплату комунальних платежів за квартиру. Також
відповідач не ніс інших витрат як власник житла, зокрема, не
здійснював ремонт квартири, не проживав в даній квартирі, при
цьому винаймаючи інше житло. Натомість, позивач оплачував
комунальні платежі, проводив поточний ремонт квартири, замінив за
свій кошт комунікації, які вийшли з ладу, продовжував проживати в
спірній квартирі, де проживає по даний час та іншого місця
проживання ні позивач, ні його дружина С. Д. П., не мають.
Укладаючи договір дарування, сторони мали на меті уникнути спірні
питання спадкування, які могли б виникнути після відкриття
спадщини.
А тому, суд приходить до переконання, що позивач не передав,
а відповідач, всупереч вказаному в договорі, фактично не прийняв в
дар квартиру № 4 в будинку № 55 по вулиці Л. в місті Б.у Н-ської
області, тобто, сторони уклали договір дарування квартири без
наміру створити правові наслідки, які передбачені даним договором.
Згідно частини 1 статті 717 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором дарування одна сторона (дарувальник)
передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні
(обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно
статті 722 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
право власності
обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою -
третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із
сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на
підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний
судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно частини 5 статті
203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правочин має бути
спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені
ним.
Оскільки суд прийшов до переконання, що вказаний договір
дарування не був спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним, а тому, такий договір дарування слід
визнати недійсним.
Згідно статті 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що
пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна
із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що
вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості
такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у
користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -
відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на
момент відшкодування. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право звернутися до суду за захистом
свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
визнання права; визнання правочину недійсним.
Враховуючи вказані норми закону, з метою захисту цивільних
прав та інтересів позивача, слід визнати недійсним оспорюваний
договір дарування квартири та визнати за позивачем право власності
на квартиру, яка була предметом договору дарування.
У зв'язку із задоволенням позову на відповідача покладаються
витрати, пов'язані із розглядом справи в третейському суді.
Керуючись статтями 5, 12, 33, 38, 45, 46 Закону України "Про
третейські суди" ( 1701-15 ) (1701-15)
( 1701-15 ) (1701-15)
, статтями 15, 16, 203,
215, 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, -
Третейський суд вирішив:
Позов С. В. М. задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір дарування квартири № 4, що в
будинку № 55, розташованого по вулиці Л., в місті Б. у Н-ської
області, укладений між С. В. М. та С.В.В., посвідчений державним
нотаріусом Б.ої державної нотаріальної контори 28 грудня 2004
року, зареєстрований в реєстрі за № 0000.
Визнати за С. В.М. право власності на квартиру № 4, що в
будинку № 55, розташованого по вулиці Л., в місті Б.у Н-ської
області.
С. В.М. зареєструвати право власності на квартиру 4, що в
будинку № 55 по вулиці Л. в місті Б.у Н-ської області в
Комунальному підприємстві Н-ської обласної ради "Обласне бюро
технічної інвентаризації та експертної оцінки".
Стягнути зі С.В.В. на користь С.В. М. 1900 (одна тисяча
дев'ятсот) гривень 00 копійок сплаченого третейського збору за
розгляд справи третейським судом.
Рішення Третейського суду є остаточним і оскарженню не
підлягає, крім випадків передбачених Законом України "Про
третейські суди" ( 1701-15 ) (1701-15)
( 1701-15 ) (1701-15)
. Заява про скасування
рішення третейського суду у випадках, передбачених законом, може
бути подана стороною до компетентного суду відповідно до
встановлених законом підвідомчості та підсудності справ, протягом
трьох місяців із дня прийняття рішення третейським судом.
Третейський суддя Гончаров I.В.
Голова Асоціації,
Голова Третейського суду Дутка I.I.