Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Поливяна Ю. М. Батюта З. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову та ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2014 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року у справі № 816/935/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2014 року у справі № 816/935/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 16.12.2013 року № 0001632308, № 0001642308 та від 05.03.2013 року № 0001612308, № 001622308.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 215, 662 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 69, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами відповідача не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Українське зерно" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року складено акт перевірки № 1825/16-01-22-08/30044094 від 18.11.2013 року, яким зафіксовано порушення: п. п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в сумі 4 692 776,00 грн.; п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку на 15 257,00 грн. за травень 2012 року, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 3 251 282,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду декларації у грудні 2012 року на суму 4 787,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 16.12.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001632308, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4787,00 грн.; № 0001642308, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 15 257,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 814,25 грн.; № 0001612308, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 7 039 164,00 грн., з яких за основним платежем 4 692 776,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2 346 388,00 грн.; № 0001622308, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 886 923,00 грн., з яких 3 251 282,00 грн. за основним платежем, 1 625 641,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження Головним управлінням Міндоходів у Полтавській області скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001612308, яким визначено грошове зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 173 194,00 грн. штрафної санкції, а в іншій частині залишено без змін; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001622308, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 812 820,50 грн. штрафної санкції, а в іншій частині залишено без змін; залишено без змін податкові повідомлення рішення № 0001632308, № 0001642308.

На підставі зазначеного відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 року № 0001612308, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 5 865 970,00 грн., з яких 4 692 776,00 грн. за основним платежем, 1 173 194,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 001622308, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4 064 102,50 грн., з яких: 3 251 282,00 грн. за основним платежем, 812 820,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем належним чином підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій з ПП "Сворог", ПП "Валга", ПП "Марс", ТОВ "Лан", ФОП ОСОБА_7

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів поставки, укладених позивачем та ПП "Сворог", ПП "Валга", ПП "Марс", ТОВ "Лан", ФОП ОСОБА_7, підтверджуються наданими доказами: видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, реєстрами форми 3ХС-3, книгою обліку довіреностей за 2012 рік, податковими накладними.

Придбану у контрагентів сою та макуху позивач передавав на переробку ТОВ "Арго ком" та ТОВ "Диканський комбікормовий завод", що підтверджується копіями договорів та додаткових угод, актами приймання-передачі.

Посилання податкового органу в акті перевірки на те, податкові та видаткові накладні, в яких зазначено про реалізацію товару на підставі іншого договору від 16.5.2012 року № 160505, не дають відповідачу можливості встановити, що ПП "Сворог" здійснювало поставку товарів саме на виконання договору поставки від 16.05.2012 року № 160512, підлягає відхиленню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що такі доводи спростовуються листом ТОВ "Малал" (правонаступник ПП "Сворог") від 31.10.2013 року № 31/01, яким підтверджено, що 16.05.2012 року між ПП "Сворог" та ТОВ "Українське зерно" укладено договір поставки № 160512 та саме на підставі цього договору протягом травня 2012 року було здійснено поставку сої, але під час відображення господарських операцій, здійснених на підставі договору від 16 травня 2012 року № 160512 та складанні первинних бухгалтерських документів допущено помилкове посилання на фактично неіснуючий договір № 160505.

В обґрунтування висновків акта перевірки щодо неправомірного формування витрат та податкового кредиту відповідач вказує на відсутність складських документів на підтвердження спірних господарських операцій (складських квитанцій чи складського свідоцтва).

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність стандартам та іншим нормативним документам у відповідній сфері.

Відповідно до ст. 52 цього Закону учасниками (тимчасовими учасниками) гарантійного фонду можуть бути суб'єкти підприємництва, які є власниками зерносховища і надають або планують надавати фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з обов'язковою видачею складських документів на зерно.

Надання фізичним та юридичним особам послуг із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно особами, що не є учасниками (тимчасовими учасниками) гарантійного фонду, забороняється.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Арго ком" та ТОВ "Диканський комбікормовий завод" не є сертифікованими зерновими складами, а тому не можуть видавати складські документи.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах перевірки контрагентів позивача, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року у справі № 816/935/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.