Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді: Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Весельської Т.Ф.,

Винокурова К.С.,

здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі - Департамент) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії по нарахуванню і виплаті допомоги по догляду за дитиною за касаційною скаргою Департаменту на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого просила:

визнати неправомірними дії Департаменту щодо нарахування і виплати їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

стягнути недоплачену допомогу за період з 20 липня 2008 року по 3 березня 2010 року в розмірі 10141 грн.;

зобов'язати відповідача з 03 березня 2010 року призначити та сплачувати зазначену допомогу відповідно до статті 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII (2811-12) );

допустити рішення до негайного виконання.

Посилалася на незаконність визначення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку..

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Департаменту щодо не проведення перерахунку ОСОБА_2 одноразової допомоги на утримання дитини до досягнення нею трирічного віку. Зобов'язано з 14.11.2009 року по день ухвалення судового рішення здійснити перерахунок і виплату грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно Закону України № 2240-ІІІ (2240-14) В решті в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник Департаменту, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (1751-2001-п) , якою затверджено Порядок про призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка є матір'ю доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Департаменті та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як особа застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 має право на отримання зазначеної допомоги у розмірах визначних правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Висновок судів є законним та обґрунтованим.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) (далі - Закон № 107-VI (107-17) ) - правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулювалися Законом № 2811-ХІІ (2811-12) , дія якого поширювалася на осіб не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (2240-14) (далі - Закон № 2240-ІІІ (2240-14) ), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Статтею 43 цього Закону передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI (107-17) внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ (2811-12) та Закону № 2240-III (2240-14) . Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III (2240-14) виключено статті 40-44.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI (107-17) , в тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону щодо виключення статей 40- 44 Закону № 2240-III.

Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI (107-17) було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 (v010p710-08) відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III (2240-14) , а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон № 2154-VI (2154-17) ) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону № 2240-ІІІ (2240-14) призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року № 1751 (1751-2001-п) саме на виконання Закону № 2811-ХІІ (2811-12) (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону № 2154-VI не приймався.

Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону № 2240-III (2240-14) на виконання статті 45 Закону № 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.

Аналогічні правовідносини склалися і у 2011 році, оскільки ані Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) , ані іншими Законами, не встановлювалось на 2011 рік іншій, ніж у Законах № 2811-ХII (2811-12) та № 2240-III (2240-14) розмір допомоги, а дії Законів про державний бюджет діяли лише у відповідних роках.

Оскільки у справі, що розглядається, суди встановили, що спір виник щодо виплати допомоги з 14 листопада 2009 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон № 2240-III (2240-14) , відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 квітня 2014 року (справа № 21-73а14), яка згідно зі статтею 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суддів України при прийнятті рішень в подібних справах.

Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставні, а оскаржувані судові рішення законними і обґрунтованими.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради відхилити, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.