800/815/13 Про визнання неправомірною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зобов'язання вчинити певні дії - 26.12.2013 Прийняття

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 10 червня 2013 року звернувся зі скаргою на дії судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7, яка, на його думку, при розгляді цивільної справи, в якій він є стороною, порушила норми процесуального права. А саме: після оголошення стадії дебатів адвокат ОСОБА_5 заявила клопотання, попросила час для підготовки розрахунків по стягненню судових витрат з позивача, суддя поновила стадію надання доповнень без з'ясування думки сторін, оголосила перерву, після чого долучила до матеріалів справи розрахунок сум оплати адвокатського гонорару (без реєстрації в канцелярії суду та без відповідної письмової резолюції судді із зазначенням дати прийняття), не надавши йому можливість ознайомитись з цим документом. При ознайомленні з матеріалами справи він з'ясував, що в матеріалах справи міститься інший розрахунок, який був долучений після оголошення рішення. Крім того, рішення у цивільній справі прийнято незаконним складом суду, оскільки він не міг заявити відвід судді на стадії дебатів. Також вважає, що суддя скористувалась фальшивим документом, щоб не робити розрахунок самостійно. Журнал судового засідання не відповідає реальним процесуальним діям суду при розгляді справи. Все перелічене свідчить про порушення суддею ОСОБА_7 вимог статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". 31 липня 2013 року Комісія прийняла рішення № 2151/дп-13 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за його зверненням на дії судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 Вважає, що відповідач допустив бездіяльність, відмовившись відкрити дисциплінарне провадження за його скаргою на дії судді. Зазначає, що відсутність будь-яких мотивів в рішенні ВККС України свідчить про те, що воно взагалі не приймалось. Крім того, в рішенні відсутня інформація щодо порядку його оскарження, чим порушені вимоги Законів України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та "Про інформацію" (2657-12) , в зв'язку з чим просив:

- визнати бездіяльність Комісії в частині відмови у відкритті дисциплінарного провадження відносно судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 неправомірною;

- зобов'язати Комісію відкрити дисциплінарне провадження відносно судді ОСОБА_7 та притягнути її до дисциплінарної відповідальності.

Представник відповідача надав письмові пояснення, в яких зазначив, що зі скарги позивача на дії судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 вбачається, що заявник фактично не погоджується з діями судді при розгляді справи та з самим рішенням суду від 27 березня 2013 року. Разом з тим, Комісія не є органом правосуддя, не вправі надавати оцінку судовим рішенням. Законність та обґрунтованість судових рішень можуть бути перевірені апеляційної та касаційною інстанціями. Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року (v002p710-11) № 2рп/2011 давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень. Аргументи позивача можуть бути предметом розгляду виключно судових інстанцій та не можуть бути прийняті до уваги Комісією у зв'язку з відсутністю такої компетенції. Таким чином, Комісія діяла в межах повноважень, передбачених законодавством України, прав та інтересів позивача відповідач не порушував. Також Комісією була дотримана процедура розгляду скарги (член ВККС України провів перевірку, склав висновок, рішення було прийняте на засіданні, про що був повідомлений позивач). Просив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, надали клопотання про розгляд даної справи в їх відсутності, у зв'язку з чим колегія суддів на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.

21 червня 2013 року до ВККС України надійшла заява ОСОБА_4 (зареєстрована за № 8вк-4453/13), в якій він просив притягнути суддю Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності та вирішити питання про її звільнення за порушення присяги судді. На його думку, суддя з метою викрадення його права на частку в спадковому майні і привласненні трьох тисяч гривень на користь подруги і її клієнтки (адвоката ОСОБА_5) прийняла завідомо незаконне рішення про відмову в задоволенні його позову та про стягнення суми адвокатського гонорару. Розрахунок суми коштів по оплаті витрат на правову допомогу адвоката, поданий у судовому засіданні, був оформлений неналежним чином (відсутній штамп реєстрації канцелярії та письмової резолюції судді з датою прийняття) доданий до матеріалів справи без надання його позивачу для огляду. Розрахунок, який знаходиться в матеріалах справи, був наданий після оголошення рішення. Між тим, належним документом, що підтверджує факт оплати гонорару, є договір про надання юридичних послуг, а також платіжні документи, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до приходного ордеру, платіжні доручення з банківською відміткою, касовий чек та інші), що передбачено статтею 33 Правил суддівської етики, прийнятих Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ 1 вересня 1999 року та визначено в Постанові Верховного суду України від 1 жовтня 2012 року № 30/63 (v0_63700-02) .

Листом від 5 липня 2013 року за вих. № 8вк-4453/13 член Комісії Сокуренко Д.М. повідомив ОСОБА_4 про попередній розгляд його скарги щодо неправомірних дій судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7, вказавши, що про результати перевірки, встановлені обставини та прийняте рішення заявник буде повідомлений додатково, окремим листом.

За результатами розгляду скарги вх. № 8вк-4453/13 від 21 червня 2013 року членом ВККС України Сокуренком Д.М. був складений висновок від 9 липня 2013 року, яким запропоновано відмовити у відкритті дисциплінарної справи щодо судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7

31 липня 2013 року ВККС України було прийнято рішення № 2151/дп-13, яким відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за зверненнями ОСОБА_4 на дії суді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 у зв'язку з тим, що в зверненні відсутні підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, передбачені статтею 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Супровідним листом від 2 серпня 2013 року за вих. № 8вк-4453/13 член Комісії Сокуренко Д.М. повідомив ОСОБА_4 про прийняте ВККС України рішення від 31 липня 2013 року та надіслав витяг з рішення.

Вважаючи, що Комісія допустила неправомірну бездіяльність, відмовивши у відкритті дисциплінарного провадження, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доказана відсутність бездіяльності при прийнятті рішення та законність рішення.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 7 липня 2010 року (2453-17) (далі - Закон № 2453), Законом України "Про Вищу раду юстиції" № 22/98-ВР від 15.01.1998 (22/98-ВР) (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 22) та Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 8 червня 2011 року № 1802/зп (v1802695-11) (із змінами, внесеними рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 жовтня 2011 року № 3142/зп-11, від 15 листопада 2011 року № 3745/зп-11, від 17 січня 2012 року № 4/зп-12, від 27 березня 2012 року № 11/зп-12, від 10 квітня 2012 року № 14/зп-12, від 23 квітня 2012 року № 17/зп-12, від 25 вересня 2012 року № 30/зп-12, від 18 жовтня 2012 року № 34/зп-12, від 12 лютого 2013 року № 4/зп-13) (далі - Регламент).

В позові позивач зазначає, що бездіяльність відповідача полягає в тому, що Комісія не відкрила дисциплінарне провадження відносно судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7

Таким чином, позивач фактично не погоджується з прийнятим ВККС України рішенням від 31 липня 2013 року № 2125/дп-13 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, в зв'язку з чим колегія суддів перевіряє законність рішення, зокрема, дотримання Комісією передбачених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв.

Пунктом восьмим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту другого мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (v009p710-97) (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З системного аналізу вказаних норм та висновку Конституційного Суду України слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням не порушені права, свободи або інтереси позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 84 Закону № 2453 дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульований, зокрема, статтею 86 Закону № 2453, відповідно до частини першої якої дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Повноваження ВККС України встановлені статтею 91 Закону № 2453, згідно з пунктом восьмим частини першої якої вона розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження.

Відповідно до пункту 13.1.4. Регламенту дисциплінарне провадження передбачає:

1) здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної справи;

4) прийняття рішення.

При цьому перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом ВККС України (частина друга статті 86 Закону № 2453), що за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи, який разом із зібраними у процесі перевірки матеріалами передається на розгляд ВККС України (частина шоста статті 86 Закону № 2453), яка вирішує питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті (частина сьома статті 86 Закону № 2453), розглядає дисциплінарну справу (частина дев'ята статті 86 Закону № 2453), приймає рішення у дисциплінарній справі більшістю від загального складу Комісії (частина перша статті 87 Закону № 2453).

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що права особи, яка звернулася зі скаргою (заявою, зверненням) стосовно дій судді, в дисциплінарному провадженні певним чином обмежені: правом на подання скарги (заяви, звернення) на дії судді та правом на розгляд такої скарги (заяви, звернення) з дотриманням Комісією процедури розгляду та процедури прийняття рішення.

Таким чином, при розгляді цієї справи колегія суддів перевіряє дотримання Комісією процедури розгляду заяви позивачки та прийняття рішення.

Як встановлено судом, позивач, скориставшись передбаченим частиною другою статті 84 Закону № 2453 правом на звернення зі скаргою щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, звернувся до відповідача з заявою, повідомивши Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про порушення статті 83 Закону № 2453 суддею Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7

За результатами перевірки викладених у заяві даних членом Комісії Сокуренком Д.М. був складений висновок, яким запропоновано відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7

Вказаний висновок разом із зібраними у процесі перевірки матеріалами був переданий на розгляд ВККС України, що відповідає приписам частин другої та шостої статті 86 Закону № 2453.

ВККС України вирішила відмовити у відкритті дисциплінарної справи за заявою ОСОБА_4 на дії судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7, прийнявши 31 липня 2013 року відповідне рішення № 2151/дп-13 згідно з частиною сьомою статті 86 Закону № 2453.

Про прийняте рішення Комісії член ВККС України Сокуренко Д.М., повідомив ОСОБА_4 листом від 2 серпня 2013 року за вих. № 8вк-4453/13. Цим же листом позивачу було надіслано витяг з рішення Комісії.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ВККС України дотрималась процедури розгляду скарги позивача, за наслідками якої прийняла рішення відповідно до Закону.

Крім того, слід зазначити, що позивач в своєму зверненні на дії судді фактично не погоджується з винесеним рішенням, посилаючись на допущені суддею порушення процесуального законодавства при розгляді справи.

Враховуючи, що давати оцінку процесуальним рішенням та діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть лише вищестоящі судові інстанції при перегляді судових рішень, до повноважень жодного іншого органу, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, це не відноситься.

Відповідно до частини першої та другої статті 126, частини другої статті 129 Конституції України, частини першої статті 6 Закону № 2453-VI незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції (254к/96-ВР) і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (v019p710-04) вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (4 листопада 1950 року), ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму № 8 від 13 червня 2007 року (v0008700-07) "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 125 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження, в якому вони ухвалені.

Відповідно до пункту "b" розділу 2 Рекомендацій № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов'язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

Стосовно доводів позивача про порушення присяги суддею Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 (про що було вказано в його скарзі до ВККС України) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 27 Закону України "Про Вищу раду юстиції" № 22/98-ВР від 15.01.1998 (із змінами та доповненнями) Вища рада юстиції, серед інших, має повноваження вносити подання про звільнення суддів з посад.

Статтею 30 Закону № 22 передбачено, що до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звертатися:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України за умови, що таке рішення було нею прийняте за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади;

2) член Вищої ради юстиції за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади, проведення якої було йому доручено відповідно до цього Закону.

ВККС України згідно з частиною п'ятою ст. 87 Закону за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Згідно Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, враховуючи можливість самостійно вибирати варіант рішення, прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав є правом, а не обов'язком Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ВККС України про визнання бездіяльності в частині відмови у відкритті дисциплінарного провадження відносно судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 неправомірною.

Також на підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання Комісії відкрити дисциплінарне провадження відносно судді ОСОБА_7 та притягнути її до дисциплінарної відповідальності, оскільки ці вимоги є похідними від позовних вимог про визнання бездіяльності в частині відмови у відкритті дисциплінарного провадження відносно судді Сніжнянського міського суду Донецької області ОСОБА_7 неправомірною.