Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.11.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р.

у справі № 2а-11133/10/6/0170

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.03.2010 р. № 0002331701/0 (від 25.05.2010 р. № 0002331701/1, від 24.06.2010 р. № 0002331701/2, від 31.08.2010 р. № 0002331701/3), № 0002321701/0 (від 25.05.2010 р. № 0002321701/1, від 24.06.2010 р. № 0002321701/2, від 31.08.2010 р. № 0002321701/3), а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 19.02.2010 р., про що складено акт від 09.03.2010 р. № 2694/17-1/НОМЕР_1, яким встановлено порушення вимог п. 7.1 ст. 7, п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2010 р. № 0002331701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 74 569,39 грн. та № 0002321701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 96 733,78 грн., з яких 64 489,19 грн. за основним платежем та 32 244,59 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.05.2010 р. № 0002331701/1, № 0002321701/1, від 24.06.2010 р. № 0002331701/2, № 0002321701/2, від 31.08.2010 р. № 0002331701/3, № 0002321701/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні підприємницької діяльності позивач використовував спрощену систему оподаткування, сплачував єдиний податок за максимальною ставкою, та згідно свідоцтва про сплату єдиного податку основним видом його діяльності є "здавання в найм нерухомого майна".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснюючи господарську діяльність отримував доходи від здавання в найм орендованого нерухомого майна.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб слугували, викладені в акті перевірки, висновки податкового органу про те, що суборенда це вид діяльності, який згідно КВЕД відноситься не до підкласу 70.2 "Здавання в оренду власного нерухомого майна", а до підкласу 70.3 "Операції з нерухомістю для третіх осіб", через що позивачем здійснювався вид діяльності не зазначений у свідоцтві про сплату єдиного внеску, а отримані позивачем доходи підлягають оподаткуванню згідно вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Матеріалами справи підтверджено, що видом діяльності позивача, зазначеного в свідоцтві про сплату єдиного податку у перевіряємий період є "здавання в найм нерухомого майна", при цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, не конкретизовано - власного чи орендованого.

Відповідно до п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності (п.п.9.12.2 п.9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб").

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. № 13-92 (13-92) визначав особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю

Абзацом 1 ст. 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Відповідно до абзацу восьмого п. 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Згідно КВЕД у редакції наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 02.02.2009 р. № 56 (v_056609-09) :

Підклас 70.20.0 - Здавання в оренду власного нерухомого майна

Цей підклас включає: здавання в оренду власної житлової та нежитлової нерухомості; здавання в оренду земельних ділянок; діяльність ринків; здавання в суборенду житлової та нежитлової нерухомості, земельних ділянок.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно безпідставності тверджень податкового органу про те, що суборенда це вид діяльності, якій відноситься до підкласу 70.3 "Операції з нерухомістю для третіх осіб", оскільки такі висновки не ґрунтуються на положеннях КВЕД.

З огляду на викладене, в порушення вказаних норм законодавства відповідачем доходи, з яких позивачем був сплачений єдиний податок, включені до складу сукупного оподатковуваного доходу.

Крім того, безпідставними є висновки контролюючого органу про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Так, за приписами Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. № 727 (727/98) , спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи, які сплачують єдиний податок, не є платниками податків і зборів, перелічених у п. 6 ст. 1 Указу, у тому числі і податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Фізична особа - підприємець, який є платником єдиного податку і обсяг виручки у якого не перевищує 500 000 грн. на календарний рік, не має обов'язку щодо реєстрації платником податку на додану вартість у цьому податковому періоді.

При цьому згідно зі ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що загальний валовий дохід (виручка) позивача не перевищував, встановленого ст.1 Указу обмеження у розмірі 500 тис. грн., а отже у нього не було підстав для переходу на іншу систему оподаткування та реєстрації платником податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.11.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р. у справі № 2а-11133/10/6/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.