Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: при секретарі:Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. Луцак А.В. розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року

у справі № 805/340/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр-плюс"

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тавр-плюс" (надалі також - ТОВ "Тавр-плюс"; "Позивач") звернулося до суду з адміністративним позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (правонаступник - Артемівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області; надалі також - "ДПІ"; "Відповідач") про скасування податкового повідомлення - рішення від 28 грудня 2012 року № 0001751640.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр-плюс" задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 28 грудня 2012року № 0001751640, відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 5051771 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 2525886 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій областіна постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 р оку у справі № 805/340/13-а- залишено беззадоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року у справі№ 805/340/13-а - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 5051771 грн. та застосування штрафних (фінансову) санкцій в сумі 2525886 грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 27 грудня 2012 року №1622/15/35715610, яким встановлені порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4, 200.14 б, статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - " ПК України (2755-17) ") в частині завищення суми від'ємного значення між податковим зобов'язанням та податковим кредитом по податковій декларації за вересень 2012 року у розмірі 5051771 грн. (рядок 20.2, яка відноситься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду жовтня 2012 року), в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації за жовтень 2012 року у розмірі 5051771 грн.

Як слідує з акту перевірки, висновок відповідача про порушення позивачем зазначених вище положень ПК України (2755-17) ґрунтується на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ "М'ясні традиції" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Покупець) та ТОВ "М'ясні традиції" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 2 листопада 2009 року № 64, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати товар (м'ясна сировина), в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та отримання права на бюджетне відшкодування є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, фактичне виконання умов договору від 2 листопада 2009 року № 64 підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними (том 1, а.с. 100-171).

Згідно платіжних доручень (том 1, а.с. 241-247) розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі. Фактичне перевезення придбаного позивачем у ТОВ "М'ясні традиції" товару підтверджується товарно-транспортними накладними (том 2, а.с.197-235).

Крім того, згідно з листом Головного управління МВС України в Донецькій області Управління державної автоінспекції 1-ше ВРЕР м. Донецька від 12 березня 2013 року № 9/1-280 (том 2, а.с 238) на момент виконання зобов'язань за укладеним із позивачем договором, ТОВ "М'ясні традиції" мало у власності необхідні транспортні засоби для здійснення поставки товару.

Безпідставними є також наступні твердження відповідача. Так, в товарно-транспортних накладних, де вантажовідправником значиться ТОВ "Мясні традиції, а вантажоодержувачем - ТОВ "Тавр-Плюс", вказані водії ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які здійснювали перевезення товару до ТОВ "Тавр Плюс" автомобілями VOLVO з полу причепами, для керування якими необхідно мати посвідчення водія категорії "С", "Е", а згідно з інформацією, отриманою від ВРЕР м. Артемівська при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області листом від 24 травня 2013 року №2287, ОСОБА_5 посвідчення водія не отримував, ОСОБА_8 має посвідчення водія без категорії "Е", ОСОБА_6. отримав посвідчення водія 30 листопада 1996 року серії НОМЕР_1, в тому числі категорію "С", "Е" і ОСОБА_7 отримав посвідчення водія 1 вересня 1993 року серії НОМЕР_2, в тому числі категорію "С", "Е". Так, вказані обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що зазначені в товарно-транспортних накладних водії ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не мали змоги здійснювати перевезення товару. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що вказане не впливає на зміст прав і обов'язків сторін для цілей адміністративної справи і не спростовує факту дотримання позивачем вимог податкового законодавства як і фактичного здійснення господарських операцій. Вказані обставини лише можуть свідчити про недотримання деякими з цих водіїв законодавства про дорожній рух, за що передбачена відповідальність згідно з законодавством України, зокрема, статтею 53 Закону України "Про дорожній рух".

Також відповідно до висновку експерта від 4 липня 2013 року №171/24, у ТОВ "Тавр-Плюс" були всі наявні умови для приймання, оприбуткування та використання придбаної у ТОВ "М'ясні традиції" м'ясної сировини, оскільки позивач мав у розпорядженні приміщення та холодильні камери для діяльності з виробництва м'яса та м'ясопродуктів, а згідно штатного розпису працівників ТОВ "Тавр-Плюс" у позивача працювало 450 осіб в відділах: постачання, торговому, фінансовому, виробничо-ветеринарного контролю, хіміко-бактеріологічній виробничій лабораторії, ветеринарної медицини, магазині, центральному матеріальному складі, компресорному відділенні, механічній службі, енергетичній службі, механічній дільниці ковбасного цеху, адміністративно-господарчому відділенні, відділенні охорони, холодильнику, відділенні обвалювання, термічному, експедиції, копченостей, з виробництва ковбасних виробів, напівфабрикатів, з виробництва фаршу, обвалювання птиці, з виготовлення сумішей, цеху з виробництва гофротари, автогаражу, цеху з забою худоби, цеху з забою птиці, цеху з розділу та обвалювання сировини,

Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, придбані у ТОВ "М'ясні Традиції" товарно-матеріальні цінності Товариством "Тавр-Плюс" оприбутковані як активи та у подальшому використані у межах господарської діяльності, а саме на переробку та виробництво м'ясної продукції для подальшої реалізації покупцям.

Також не є такими, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ ТОВ "М'ясні традиції" доводи відповідача про те, що ТОВ "Донінвест 2010" не мало можливості постачати контрагенту позивача - ТОВ "М'ясні традиції" м'ясної сировини,, оскільки листом від 21 березня 2013 року №11/1-20/3405ДСК митними органами підтверджено, що ТОВ "Донінвест 2010" за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року здійснювало у великій кількості імпорт м'ясних виробів, що свідчить про здатність ТОВ "Донінвест 2010" укладати реальні угоди купівлі-продажу м'ясної сировини з ТОВ "М'ясні традиції", тобто з контрагентом позивача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.