Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 р.

у справі № 2а-7215/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАЙ"

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛАЙ" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії податкового органу щодо невизнання в якості податкової звітності декларації позивача з податку на додану вартість за липень 2011 року, зобов'язано прийняти та визнати поданою звітність позивача - податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2011 року, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

09.08.2011 р. позивачем засобами поштового зв'язку на адресу податкового органу була надіслана декларація з податку на додану вартість за липень 2011 року з додатками.

Листом від 15.08.2011 р. № 40524/28-517 податковий орган повідомив позивача про те, що надіслана декларація з податку на додану вартість за липень 2011 рік заповнена всупереч правилам зазначеним у затвердженому порядку: у надісланій декларації подана ксерокопія додатку Д5.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для невизнання податковою звітністю податкової декларації позивача за липень 2011 року стало те, що вона не відповідає вимогам п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, оскільки до податкової декларації позивачем додано ксерокопію додатку Д5.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем не доведено факту подання позивачем ксерокопії звітного документу, оскільки це спростовується матеріалами справи, зокрема, супровідним листом та описом відправленої кореспонденції, який засвідчений працівником поштового зв'язку, з яких вбачається, що позивачем було направлено оригінали зазначених документів.

Відповідно до п.48.1 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

В силу вимог п.48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно з п.48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Пунктом 48.7 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.49.8, 49.9 ст.49 названого Кодексу прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкова декларація позивача з податку на додану вартість за липень 2011 року податковим органом отримана та містить всі обов'язкові реквізити для їх прийняття.

При цьому, попередніми судовими інстанціями зазначено, що податковим органом під час судового розгляду, не було надано будь-яких належних доказів на підтвердження того, що позивачем подано ксерокопію додатку Д5 до податкової декларації.

Відповідно до п. 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Наведене дозволило судам дійти обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у податкового органу для неприйняття податкової декларації позивача з податку на додану вартість за липень 2011 року.

Відповідно до частини другої ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій відповідача, що виразилися у невизнані як податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року та зобов'язання визнати таку декларацію.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 р. у справі № 2а-7215/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.