823/340/13-а Про визнання незаконними дій міжрайонної ДПІ щодо визнання правочину між суб'єктами господарювання нікчемним, визнання відсутності у МДПІ повноважень по визнанню правочинів такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, скасування податкових повідомлень-рішень про податок на додану вартість та податок на прибуток - 19.12.2013 Прийняття

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 823/340/13-а

за позовом Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб

України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів"

до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської

області Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "КХП Тальне"

про визнання незаконними дій, визнання відсутності повноважень

та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" (надалі також - Позивач; ДП ДАК "Хліб України") звернулось до суду з адміністративним позовом до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (надалі також - "Відповідач"; "ДПІ") про визнання незаконними дій Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби щодо визнання правочину між ним та ТОВ "Інтертрейд-М" нікчемним, визнання відсутності у Тальнівської МДПІ повноважень по визнанню правочинів такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000032301 від 28 січня 2013 року, №0000042301 від 28 січня 2013 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано незаконними дії Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області щодо визнання правочину (№ 141 від 14 грудня 2010 року) між "Інтертрейд М" та ДП ДАК "Хліб Україна" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчиненим удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, таким, що має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону. Визнано відсутність у Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області повноважень по визнанню правочинів такими, що суперечать інтересам держави та суспільства. Скасовано податкові повідомлення-рішення Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 28 січня 2013 року № 0000032301 та № 0000042301.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "КХП Тальне" про визнання незаконними дій, відсутності повноважень, скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково.Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року в частині задоволення позовних вимог щодо визнання незаконними дій Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби щодо визнання правочину (№ 141 від 14 грудня 2010 року) між ТОВ "Інтертрейд-М" та дочірнім підприємством державної акціонерної компанії "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчиненим удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, таким, що має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону та позовних вимог щодо визнання відсутності у Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби повноважень по визнанню правочинів такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, скасовано. В цій частині в задоволенні позову дочірньому підприємству державної акціонерної компанії "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" відмовлено. В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року залишено без змін.

Тальнівська міжрайонна державна податкова інспекція Черкаської області Державної податкової служби, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та винести нове рішення, яким в задоволенні позову ДП ДАК "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби відмовити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 28 січня 2013 року № 0000032301 (сума грошового зобов'язання за основним платежем - 63181,25 грн., за штрафними санкціями - 15975,31 грн.) та від 28 січня 2013 року № 0000042301 (сума грошового зобов'язання за основним платежем - 78977 грн., за штрафними санкціями - 19744,25 грн.), з приводу правомірності яких виник спір стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 30 листопада 2012 року № 418/1501/00952551 про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) (чинний на момент вчинення правопорушення) та пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 63181,25 грн. та порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування податку на прибуток підприємств" № 334/94-ВР та пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму витрат на 315906,25 та занижено податкове зобов'язання в сумі 78977,00 грн.

Вказані порушення, на думку податкового органу полягають у тому, що відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України станом на дату проведення перевірки обліковується розбіжність між податковим кредитом ДП ДАК "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" та податковими зобов'язаннями ТОВ "Інтертрейд- М" за грудень 2010 року на суму ПДВ - 63181,25 грн. Окрім того, за даними акта ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 21 серпня 2012 року № 159/22-7/36507392 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтертрейд-М" щодо підтвердження взаємовідносин з платником податків ДП ДАК "Хліб України" "Тальнівський комбінат хлібопродуктів" встановлено відсутність здійснення операцій з придбання та продажу товарів покупцям. Також ТОВ "Інтертрейд-М" за юридичною та фактичною адресами згідно реєстрації не знаходиться, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, на момент перевірки відсутня будь-яка інформація про наявність у ТОВ "Інтертрейд М" складських приміщень, автомобільного транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також відповідної кількості працюючих. В ході проведення перевірки не було встановлено факту передачі товарів від продавця ТОВ "Інтертрейд-М" до покупця, в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Вищенаведені обставини податковим органом розцінено як доказ складення платником податків документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Інтертрейд М", не мають на меті реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету та є нікчемними.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України (2755-17) , який набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Так, відповідно до пункту 198.2статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподатковуваного доходу на суму витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотрималися правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП ДАК "Хліб України" "Тальнівський КХП" та ТОВ "Інтертрейд-М" укладено договір поставки від 14 грудня 2010 року №141, згідно умов якого останнє зобов'язане поставити на умовах СРТ (склад ДП ДАК "Хліб України" Тальнівський КХП" м. Тальне, вул. Вокзальна, 93) 230 тон пшениці на загальну суму 379500 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною від 15 грудня 2010 року № 0194 на загальну суму 379087,50 грн., в тому числі ПДВ 63181,25 грн. Оплата за поставлений товар здійснена в повному обсязі, відповідно до платіжних доручень, що підтверджується банківськими виписками (том 1, а.с. 51-56).

Копії товарно-транспортних накладних, що містяться в матеріалах справи (том 1, а.с. 76-87) підтверджують факт перевезення придбаного у ТОВ "Інтертрейд-М" товару.

Крім того, згідно обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, ТОВ "Інтертрейд-М" виписано податкову накладну від 15 грудня 2010 року № 0194 на загальну суму 379087,50 грн., в т.ч. ПДВ 63181,25 грн., суму податку на додану вартість, сплачену позивачем в ціні поставленого товару по якій було включено до податкового кредиту, що відображено в податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року.

Поставлена ТОВ "Інтертрейд-М" пшениця облікована на складі позивача відповідно до накладних від 15 грудня 2010 року № 15, № 16, № 17, № 18, № 19, № 22, № 23, що відображено в бухгалтерському рахунку 281 "Товари на складі".

Окрім того, поставлена пшениця реалізована позивачем ТОВ "КХП "Тальне" на загальну суму 381385,00 грн., в т.ч. ПДВ 63564,17 грн., що підтверджується видатковою накладною від 28 грудня 2010 року № 28 та податковою накладною від 28 грудня 2010 року № 342. Суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі наведеної вище податкової накладної було відображено позивачем в податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року. Валовий дохід, внаслідок реалізації пшениці, що поставлена позивачу ТОВ "Інтертрейд-М" в сумі 317821 грн., був відображений в податковій декларації податку на прибуток підприємства за 2010 рік.

За таких обставин, на підставі наведених доказів, що були досліджені у судовому процесі та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Інтертрейд-М".

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, Вищий адміністративний суд України звертає увагу й на принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Щодо посилань податкового органу на обставини нікчемності правочинів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на усталеність судової практики щодо даних правовідносин.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Вказані ж в Акті висновки є виключно суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності достатньої інформації, яка передбачена чинним законодавством.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року (v0009700-09) було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України (2341-14) за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Інтертрейд-М" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений належними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

До того ж, посилання відповідача на положення частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаг" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління."

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в незміненій частині є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.