Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 р.

у справі № 2а-12809/10/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства "Альтрон"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Закрите акціонерне товариство "Альтрон" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 р. № 0003842305/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про заміну його правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Публічне акціонерне товариство "Альтрон".

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування позивача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., про що складено акт від 17.09.2010 р. № 9340/2305/31633037, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р. на 721 685,00 грн. та зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2010 року на 20 518,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 р. № 0003842305/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 082 527,50 грн., з яких 721 685,00 грн. за основним платежем та 360 842,50 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту, що спричинило завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість слугували виявлені під час перевірки розбіжності між даними задекларованого податкового кредиту позивача та даними податкових зобов'язань ТОВ "Дженерал Електронікс", ТОІ "Фенікс-К", ТОВ " 3С-Технолоджі" (контрагенти), оскільки податкова звітність останніх станом на 19.09.2010 р. до контролюючого органу не подана.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем у відповідності до вимог законодавства сформовано податковий кредит по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Дженерал Електронікс", ТОІ "Фенікс-К", ТОВ " 3С-Технолоджі", оскільки станом на час вчинення вказаних господарських відносин вказаних контрагентів було зареєстровано платниками податку на додану вартість та внесено до реєстру платників податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується із наведеними доводами судів попередніх інстанцій зважаючи на таке.

Так, попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного товару по податковим накладним, отриманим від постачальників ТОВ "Дженерал Електронікс" на суму 356 020,00 грн., ТОВ "Фінікс-К" на суму 356 184,00 грн., ТОВ "ЗС-Технолоджі" на суму 30 000,00 грн. за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до приписів п.п.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наявність у позивача податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, із встановленням судом реальності та товарності господарської операції, на переконання колегії судів є достатніми підставами для виникнення права на податковий кредит.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду (п.п.7.7.2 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Визначальним фактом виникнення у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є отримання ним належним чином оформлених податкових накладних, а також фактичне здійснення господарських операцій, що було підтверджено відповідними доказами.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з ТОВ "Дженерал Електронікс", ТОВ "Фенікс-К", ТОВ " 3С-Технолоджі".

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації юридичної особи та неподання ними податкової звітності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 30.09.2010 р. № 0003842305/0 та наявності підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 р. у справі № 2а-12809/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.