Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А., суддів: Блажівської Н.Є. Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Арсіго"

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-11330/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Закритого акціонерного товариства "Арсіго"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ЗАТ ""Арсіго"" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач не скористався своїм правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов`язань із земельного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.07.2009 за № 2924/15-306, про порушення позивачем норм ст. 14 Закону України "Про плату за землю" ( Закон № 2535-XII (2535-12) ) та пункту 2 рішення Київської міської Ради від 25.12.2008 № 944/944 (ra0944023-08) "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві", а саме: визначення у податковому розрахунку із земельного податку на 2009 рік суми податкових зобов`язань із земельного податку без врахування пункту 2 рішення Київської міської Ради від 25.12.2008 № 944/944 (ra0944023-08) , яким встановлено плату за землю на земельні ділянки, право власності або право оренди на які не оформлено, у розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої ст. 21 Закону України "Про оренду землі" ( Закон № 161-XIV (161-14) ).

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009 № 0012621503/0 про донарахування позивачу податкових зобов`язань із земельного податку у сумі 53016,71 грн., у тому числі: 50492,10 грн. - основний платіж та 2524,61 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до пункту 8 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( Закон № 1251-XII (1251-12) ) до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належить, зокрема, плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Частиною першою ст. 2 Закону № 2535-ХІІ передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до частин другої та четвертої цієї ж статті власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій-десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону (частина перша статті 7 Закону № 2535-ХІІ).

Розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, визначений статтею 21 Закону № 161-XIV.

Водночас, необхідною умовою справляння плати за землю у вигляді орендної плати є наявність договірних відносин, оформлених відповідно до чинного законодавства, зокрема Закону № 161-XIV (161-14) .

У судовому процесі встановлено, що позивач є землекористувачем земельної ділянки площею 4579,72 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Московський (проспект Червоних козаків), 21-а; документи, що посвідчують право власності чи право оренди на зазначену земельну ділянку, в установленому законом порядку позивач станом на дату перевірки не отримав; грошову оцінку земельної ділянки проведено.

Позивач як землекористувач правомірно відповідно до статті 14 Закону № 2535-ХІІ розрахував і сплатив земельний податок у розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки, як це передбачено частиною першою статті 7 цього ж Закону, а не у розмірі трьох відсотків, як це передбачено статтею 21 Закону № 161-XIV.

Крім цього, про відсутність у Київської міськради повноважень встановлювати або змінювати ставки земельного податку свідчить норма частини другою статті 4 Закону № 2535-ХІІ, якою передбачена пряма заборона встановлювати або змінювати ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку іншими законодавчими актами, крім як цим Законом. Єдиним же органом законодавчої влади в Україні, який уповноважений приймати закони, як це визначено у Конституції України (254к/96-ВР) , є Верховна Рада України.

Натомість пунктом 2 рішення Київська міськрада встановила, що з 1 квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Міськрадою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Міськрадою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону № 161-XIV.

Зміст положень законів № 2535-ХІІ (2535-12) та № 161-XIV (161-14) свідчить про те, що визначення інших категорій платників та іншого розміру плати за землю, ніж встановлені цими законодавчими актами, до повноважень Київської міськради не відноситься, а тому, приймаючи зазначене рішення, Київська міськрада діяла з перевищенням повноважень.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 12.11.2013 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промкабель-Електрика" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Рішення судів попередніх інстанцій, однак, не відповідають вказаній позиції Верховного Суду України. Суди не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, допустили помилку у застосуванні наведених норм матеріального права. внаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо результату розгляду спору.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного та відповідно до статті 229 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Арсіго" задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011; позов задовольнити: скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 31.08.2009 № 0012621503/0.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.