2а/1270/5753/12 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо податку на додану вартість - 18.12.2013 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 у справі №2а/1270/5753/2012 за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.10.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" (далі-ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот", позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Державної податкової служби (далі-СДПІ у м.Луганську, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 №00000158022.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, СДПІ у м. Луганську Державної податкової служби 19.12.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 20.02.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.3.6 п. 7.3, п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 187.8 ст. 187, п. 190.2 ст. 190, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 69, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №38/23-01/33270581 від 31.05.2012, складеного за результатом планової виїзної документальної перевірки ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період роботи з 01.10.2010 по 31.12.2011, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 №00000158022 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 125375503,00грн.

Правовою підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.5, п.п.7.5.2 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого за перевіряємий період завищено податковий кредит на загальну суму 157564495,00грн. та в порушення п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.200.1, п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 125375503,00грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за господарськими операціями щодо придбання товарів (робіт, послуг) з ТОВ "Полігон", ТОВ "Софтлайн Інтернейшнл", ТОВ "Євросвітло-Луганськ", ТОВ "РІК-СВ-Прилад" ТОВ "ПВП "Промтехсінтез", ТОВ "Ідея-2004", ТОВ "Востокметалінвест", ТОВ "ЛК "Укрстальресурс-2010", ТОВ "Торговий дім "Труд", СПД ОСОБА_2, ТОВ "Інтерагро", ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія", ТОВ "ДС Електрик Інжинірінг" з огляду на їх нікчемність, як таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, на загальну суму 164833,03грн.; завищено податковий кредит по контрагенту ДК "Газ України" на суму 153576776,00грн. у зв'язку з відсутністю оригіналів податкових накладних та безпідставно включено до складу податкового кредиту послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких знаходиться на території України по взаємовідносинам з компанією "Genfert Trading SA" (далі - компанія "Генферт") - надання транспортно-експедиційних послуг на суму 3822887,00грн.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вищезазначеної норми права, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, слід зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з ТОВ "Полігон", ТОВ "Софтлайн Інтернейшнл", ТОВ "Євросвітло-Луганськ", ТОВ "РІК-СВ-Прилад" ТОВ "ПВП "Промтехсінтез", ТОВ "Ідея-2004", ТОВ "Востокметалінвест", ТОВ "ЛК "Укрстальресурс-2010", ТОВ "Торговий дім "Труд", СПД ОСОБА_2, ТОВ "Інтерагро", ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія", ТОВ "ДС Електрик Інжинірінг" позивачем надано видаткові накладні та податкові накладні, розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Вищий адміністративний суд вважає об'єктивним висновок судів про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.

До того, ж необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

Проте, в процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було.

Щодо правовідносин позивача з ДК "Газ України", на обґрунтування висновку про завищення позивачем податкового кредиту контролюючий орган вказує на відсутність оригіналів податкових накладних. При цьому, податковий орган під "відсутністю" оригіналів податкових накладних мав на увазі зазначення позивачем в складі податкового кредиту та реєстрах отриманих податкових накладних сум податку на додану вартість менших, ніж ті, що зазначені у податкових накладних №8079 від 30.04.2010, №9279 від 31.05.2010, №1715 від 28.02.2011 та №1332 від 31.03.2011, а також зазначення позивачем сум віднесених до складу податкового кредиту на підставі заяв про порушення ДК "Газ України" порядку оформлення податкових накладних в реєстрах отриманих податкових накладних під номерами №1 від 28.02.2011 за лютий 2011, та №2 від 31.03.2011 за березень 2011 року.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України (2755-17) , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

При цьому, Податковим кодексом України (2755-17) встановлено обмеження щодо строку, протягом якого платник податків має право на включення сум ПДВ за податковою накладною до складу податкового кредиту, так п. 198.6 Податкового кодексу України (2755-17) визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Законодавством, яке діяло до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) - Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) таке обмеження не визначалося.

Вирішуючи спір в цій частині, суд встановив, що ДК "Газ України" було виписано позивачу 4 податкові накладні на постачання газу та його транспортування, суми податку на додану вартість за якими включалися позивачем до складу податкового кредиту наступним чином.

Так, протягом квітня-травня 2010 року позивачем здійснювалася оплата за природний газ ДК "Газ України", проте, податкові накладні за отриманий газ продавцем не виписувалися, тому позивач звертався 20.05.2010 та 21.06.2010 до податкового органу із заявами про надання дозволу на включення до складу податкового кредиту квітня-травня 2010 року суми податку на додану вартість фактично сплаченого протягом квітня-травня 2010 року, у зв'язку з відмовою постачальника ДК "Газ України" надати відповідну податкову накладну, після чого до складу податкового кредиту квітня 2010 року позивачем було включено 23555566,05грн., а до складу податкового кредиту травня 2010 року було включено суму 22899333,34грн.

Лише 30.11.2010 між позивачем та ДК "Газ України" було підписано акти приймання-передачі природного газу за квітень-травень 2010 року, складено відповідні розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних та отримано податкові накладні №8079 від 30.04.2010 та №9279 від 31.05.2010.

Коригування показників ПДВ за квітень, травень 2010 року відображені в розрахунку коригування сум ПДВ до декларації за листопад 2010 року, при цьому, до складу податкового кредиту листопада 2010 року позивачем було віднесено на підставі накладної №8079 від 30.04.2010, яка отримана ним 30.11.2010, 11046473,36грн., та на підставі накладної №9279 від 31.05.2010, яка також отримана 30.11.2010 - 7521482,77грн.

Зазначені обставини підтверджуються реєстром отриманих податкових накладних за листопад 2010 року, податковою декларацією за цей місяць та додатками до неї.

Тобто, позивачем взагалі задекларовано по взаємовідносинам з ДК "Газ України" за квітень 2010 року, в податковій декларації за квітень 2010 року 23555566,05грн. за заявою про відмову у наданні продавцем податкової накладної на підставі платіжних доручень про фактичну оплату газу, в податковій декларації за листопад 2010 року за податковою накладною №8079 від 30.04.2010 11046473,36грн. (що складає різницю між сумою податкової накладної 34602039,41грн. та раніше задекларованою у квітні 2010 року сумою 23555566,05грн.) та (-) 6343396,50 грн. за цією ж декларацією відповідно до розрахунку коригування від 30.11.2010.

Наведене повністю відповідає змісту акту приймання-передачі природного газу за квітень, підписаного сторонами у листопаді 2010 року.

Аналогічним чином відбулося і відображення сум податку на додану вартість за природний газ отриманий у травні 2010 року та в лютому, березні 2011 року.

При цьому, суми, задекларовані за скаргами на ДК "Газ України" в лютому та березні 2011 року, були відображені позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних із зазначенням останньої дати місяця, за який такі суми декларувалися, та за порядковими номерами 1 та 2 відповідно.

Отже, за встановлених судом обставин, що фактично позивачем до складу податкового кредиту було включено суми, які відповідають змісту оформлених податкових накладних та враховуючи, що включення суми податку на додану вартість за однією податковою накладною в кількох податкових періодах не можна ототожнювати з відсутністю оригіналів податкових накладних, висновок судів щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ДК "Газ України" є правильним.

Щодо взаємовідносин позивача з компанією "Генферт" судом були досліджені надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту: договір №05/08-тр від 04.01.2005, відповідно до якого компанія "Генферт" - Експедитор, бере на себе зобов'язання: за винагороду та за рахунок замовника виконувати чи організовувати відповідно до доручення на експедування виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів; надавати замовнику інструкції з заповнення перевізних документів за умови взаєморозрахунків, визначених даною угодою; за рахунок замовника здійснювати розрахунки з перевізниками за виконані перевезення, а також з іншими третіми особами, що залучені для виконання своїх зобов'язань за цим договором та дорученням на експедування вантажів; здійснювати контроль за рухом завантажених вагонів, цистерн та інших транспортних засобів; щомісячно надавати замовнику акти виконаних робіт; додаткові угоди до цього договору, якими неодноразово вносилися зміни до порядку проведення розрахунків та реквізитів сторін; щомісячні акти виконаних робіт, до кожного з яких додається перелік вагонів надісланих під завантаження за відповідний місяць на виконання договору №05/08-тр від 04.01.2005; залізничні квитанції про приймання вантажу та накладні за період жовтень 2010-грудень 2011 року включно; податкові накладні за цей період, а також платіжні доручення про перерахування коштів в іноземній валюті і факсимільна переписка з компанією "Генферт".

Відповідно до п.п. 7.5.2 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з п.п. 7.3.6 цієї статті, відповідно до якої, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Згідно ст. 208 Податкового кодексу України отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 цього Кодексу.

При цьому, отримувач послуг - платник податку у порядку, визначеному ст. 201 цього Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Податкова накладна складається в одному примірнику і залишається в отримувача послуг - платника податку. Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов'язань декларації за відповідний звітний період (п.208.3 Податкового кодексу України (2755-17) ).

На обґрунтування висновків акту перевірки в цій частині, податковий орган посилається на те, що підписані від імені компанії "Генферт" представником Святишенком Ю.І. документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть, за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством, з огляду на те, що останнім було надано пояснення, що він не приймав участі у відносинах між ПАТ "Азот" та компанією "Генферт".

Крім того, податковий орган посилається на відсутність документів, які б підтверджували здійснення перевезень саме компанією "Генферт", оскільки платниками залізничного тарифу в наданих до перевірки супровідних документах зазначені вітчизняні компанії ТОВ "Мінералтранссервіс" та ТОВ "Металургійна транспортна компанія", компанія "Генферт" не може бути платником залізничного тарифу, оскільки не зареєстрована перевізником в порядку, передбаченому діючим законодавством. До того ж, відповідач посилається на відсутність у позивача документів, необхідних для оформлення міжнародних перевезень відповідно до правил FIATA, на підтвердження здійснення операції за договором №05/08-тр від 04.01.2005.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновками суду попередніх інстанцій про безпідставність наведених тверджень, оскільки, перевезення здійснювалися на території України, а договором №05/08-тр передбачена організація компанією "Генферт" перевезень, а не саме перевезення нерезидентом власними силами вантажів, та право компанії залучати до виконання договору 3-х осіб.

Посилання податкового органу на відсутність документів на підтвердження повноважень на підписання договору та інших документів з боку представника компанії "Генферт" правомірно не прийняті судом до уваги, як такі, що не підтверджені належними доказами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. обов'язок щодо доказування правомірності рішення на суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.